Наші байдужі очі незворушно дивилися на всі ці гнізда людського життя, за якими, можливо, марно тужило самотнє серце багатьох вигнанців. Нарешті ми повільно вийшли з темного, кривого, компактного, старонімецького ядра міста до яскравої, строкатої, яскравої оболонки його передмість. Тротуар став кращим, коні активнішими, і незабаром ми виїхали з прибудинкової території на рівну відкриту місцевість. Я озирнувся на стару Ригу, що лежала тепер далеко за обрієм, — будинки поступово губилися в ранковій імлі, — залишився позолочений купол собору Святого Петра і самотня вежа Домкірхе. Нарешті низькі хащі сховали цих велетнів — останні сліди Риги загубилися, і ми залишилися самі в безплідній одноманітній глушині.
Тепер я обернувся, щоб оглянути своїх супутників. Вони складалися з кількох студентів Дерпту, деяких мешканців Петербурга та двох фінських купців, які поверталися з подорожі Німеччиною. Петербуржці весь час мовчали, а студенти веселі й метушливі. Купці розповіли мені багато цікавих подробиць про суспільство північних міст Віборг, Вільманстранд, Гельсінгфорс і Ніштадт. Вони говорили про Німеччину з гіркотою розчарованих людей. Для мешканців півночі Німеччина - це те, що для нас Італія. Вони очікують всього, але знаходять, звичайно, менше, ніж очікують. Відчуваючи щодня грубу негеніальну природу в їхній тій країні та постійно чуючи про теплий усміхнений південь, вони уявляють Німеччину наймилішою з країн, з найм’якшим повітрям і найогиднішим кліматом. Цивілізація, яка лише незначно просунулася в своїх північних широтах, вони уявляють собі найнижчі класи навіть у Німеччині, досконалі в сільському господарстві, освіті, мистецтві та науках. Багато хто уявляє, що троянди сяють у кожному кутку, що кожна хата оточена гарними садами й увішана повзучими ліанами; що всі поля й ліси в повному порядку, а кожен чоловік, жінка й дитина — розумні, чесні, вірні, вишукані й чемні.
Навпаки, знайшовши серед нас чимало потворних районів, багато недоглянутих полів і садів, а також не бракує пройдисвітів і дурнів, їхньому розчаруванню немає кінця.
"Ах!" — сказав мені один росіянин, який ніколи не був у Німеччині, — у Росії все не так, як у вас, повії, дочки великого механіка грають на фортепіано, де майже кожен селянин отримує наукову освіту і де найбідніший житель може розумно розмовляти.
історії та політики». «У вашій щасливій Німеччині, — сказав інший, — справді можна жити вільно. Там кожен має те, на що заслуговує, бідний — вірний, вільний і непідкупний, а великий — лагідний, милосердний і непригнічений.