Якщо денного світла ще буде достатньо, ми можемо покладатися на те, що знайдемо деяких селянок, які займаються ткацтвом килимів, до яких південний росіянин відчуває майже східну прихильність, а у виготовленні Avhich він виявляє і майстерність, і смак. Вся Росія постачається з цих малоросійських сіл ковдрами і килимами, які, крім яскравості і різноманітності своїх кольорів, мають додаткову рекомендацію бути надзвичайно дешевими.
По мірі того, як ми йдемо далі, ми все більше спускаємося в яр, в якому побудоване село. Шлях здебільшого болотистий, зрідка досить прохідний. Іноді ви поринаєте в купу гною, для якої фермери в цій частині світу не знають кращого застосування, ніж ремонтувати свої дороги. На дні яру майже завжди є великий ставок, і тут усі частини їхнього маленького поселення, здається, зустрічаються в одному центрі. Ця дорога веде до церкви, та — до корчми, а третя — до будинку головного судді. Ставок повний брудної води, звідки мільйони жаб піднімають свої жалібні крики до неба, яких у такому селі більше, ніж навіть собак і вовків. Стайки гусей і качок, напівдиких і напівдомашніх, кружляють навколо ставка, часто оточеного цілим лісом очерету. Ми зустрічаємо хлопця і запитуємо його про дорогу на базар чи ринок, але він казак, або вільна людина, і тому має честь бути нахабним, тому ми не повинні дивуватися, якщо ця відповідь буде неввічливою; — малоросіянин, навіть будучи кріпаком, не має тієї рідної ввічливості, яка характеризує найнижчі класи в Центральній Росії. Тим не менш, ми знаходимо дорогу до базару, де бачимо купців громади, які влаштувалися у своїх маленьких дерев’яних будках, у яких виставлені на продаж — лой, мед, крейда, килими, мотузки, цвяхи, сокирки, насіння соняшника, огірки та багато інших предметів, що користуються постійним попитом у російському населеному пункті. Якщо це буде неділя, і богослужіння закінчиться, більше половини населення місця буде зібрано тут, особливо старійшини громади, з довгими бородами, потім білими штанями, заправленими у високі чоботи, потім чорними овчиними шапками, що високо підіймаються з їхніх голов, їхні особи, закутані в широкі коричневі вовняні плаща, зібрані разом у групи, і всі вони стоять. спираючись на свої довгі палиці, їх можна було б недаремно прийняти за багатьох стародавніх філософів, що міркують про порожнечу підмісячних справ.