Санкт-Петербург: Зимовий палац, Гостинний двір, торгівля, слуги та побут

З давніх-давен російські дворяни ділили своїх кріпаків на два класи: селян-землеробів, які живуть в маєтках і обробляють землю, і так званих «дворних людей», які вибираються на особисту службу до пана, як лакеї, городники, кучери та ін. Ці слуги незабаром отримали певні переваги; не використовувалися для копання ґрунту і не здавались на військову службу. Оскільки в їх панському домі годували не краще, ніж у власному, вони мали власний хліб і квас, щоб задовольнитися тим, що залишилося від столу їхнього пана, і оскільки вони рідко мали інший одяг, окрім того, який носили на батьківському смітнику, утримання таких слуг коштувало дуже мало, і цілі компанії конюшників, пічників, вояків, ліхтарників, кур’єрів, накривачів столів і домробітниць, легко допускалися до домогосподарства. Цих ґрунтовних староруських слуг, які своїми черевиками з липової кори та кожухами з овечої шкури створювали дивний контраст із палацами, в яких вони жили, де вони спали на печах у кухні або на стільцях і підлогах у кімнатах, досі можна зустріти в сільських будинках у внутрішній частині. Навіть у багатьох будинках у Москві та Санкт-Петербурзі (зазвичай у бідніших дворян) нижчі посади досі заповнені цими кріпаками-слугами, які забезпечені, можливо, кращим кафтаном і черевиками, але, послуживши деякий час на кухні чи в стайні, знову відпускаються на свої поля. Ці люди надто мало відрізняються від решти селян, щоб становити окремий клас.