У цих садах вирощують дині, огірки і всі рослини цього виду, крім цибулі, буряка та інших овочів; але вінцем саду і загальним улюбленцем є кавун. Цей чудовий і соковитий фрукт, здається, був створений з особливим оглядом на потреби степу; і як алое в піщаних пустелях Африки та кілька видів кактусів у Лланосах Південної Америки зберігають таку дорогоцінну для тварин вологу, так і кавун черпає свій найсолодший і найосвіжаючіший сік із пустих і посушливих степів у найпосушливіші роки.
Цього соку так багато, що він міг би замінити джерельну воду, і справді, на кожному сніданку та обіді в Малоросії разом із хлібом і салом стоїть кавун, з якого кожен гість бере шматочок і час від часу відкушує його, як ковтнуть склянку води. Величезна кількість цього фрукта, що вивозиться на ринок, може здатися майже неймовірною. Навіть у маленькому містечку Полтови їх можна побачити цілі гори, і вони регулярно з’являються за кожним столиком, від найвищого до найнижчого, і люди приймають їх вранці, як ми п’ємо каву. Вони зберігаються свіжими протягом більшої частини зими, покриваючись глиною, а потім щільно упаковуються в підвали. Їх існує кілька видів — одні білі всередині, інші жовті, а деякі красиві рожеві. Останній, можливо спокушений кольором, я завжди вважав найкращим.
У цих баштанах є незліченна кількість різновидів гарбузів надзвичайної величини та незвичайної форми. Деякі з них попелясті, як бики в степу, і великі, як мішок борошна; деякі мають темно-зелені смуги на світлому ґрунті, і завжди рівно десять; деякі ai-e більш ніж ell довгі,
і маслянисті один або два дюйми в діаметрі; інші дуже маленькі і виглядають точно як дерев'яна груша; в той час як інші, ніби природа бажає піддурити людство, представляють за розміром, формою та кольором найдосконалішу подібність до апельсинів. Щодня я знаходив серед них якусь нову дивну форму, і багато з них слугували лише для іграшок чи прикрас.
Огірків, вирощених на цих городах, також дуже багато, і вони відіграють набагато важливішу роль у російському господарстві, ніж у нас. Їх часто подають із смаженим м’ясом без будь-яких інших овочів, і під час подорожі мені інколи доводилося змиритися з холодними огірками, як підкріплення, опівночі, а в коморі корчми нічого іншого не було. Нерідко, коли росіяни сваряться з греками, можна почути, як вони називають їх «зеленими греками», натякаючи на їхній звичай їсти багато овочів сирими; але я не можу не думати, що цей термін більш застосовний до них самих. Жінки та дівчата всіх станів часто, гуляючи в саду, зривають огірок і їдять його без жодної заправки.