Ранок був чудовий, а дороги чудові, коли ми виїхали з лиману, і наші коні ніби летіли до Одеської гавані. Ми вже могли розрізнити вимпели суден, що стояли там на якорі, і елегантні особняки бульвару, що тягнеться вздовж берега. На підході до Одеси немає жодної з тих особливостей, які можна було б очікувати, щоб оголосити поблизу від 50 000 до 60 000 жителів. Ні процвітаючих сіл — ні мануфактур — ні будь-яких попередників; — ось степ, а на ярд далі місто, і можна було б уявити, що це не мало ніякого впливу на місцеву країну.
Безпосередньо перед Одесою лежить лиман річки Каяльник, пересічка якої дуже полога і широка. З боку моря розташоване передмістя, назване від нього Пересип-слобід. Він має дві версти завдовжки і дуже великий і багатолюдний, оскільки дві великі дороги, що ведуть до Одеси з внутрішньої частини Росії, сходяться на місці пересічки. Подільська пшениця, найбільший предмет експорту з Одеського порту, і вина, фрукти та інші вироби Левантійського виробництва, які відправляються звідти до Москви, мають пройти цим шляхом, а також більшість провіанту та необхідних речей для самого міста. Довгі повільні процесії возів, запряжених волами, верблюдів татар з Криму, навантажених фруктами, тютюном тощо, екіпажів польських шляхтичів та інших пасажирів до Москви, Петербурга та внутрішніх районів і з них — усе це сприяє оживленню та пожвавленню пересадок.
Одеса, як відомо, є вільним портом, отже, оточена всередину жорсткою митницею, і має лише двоє воріт, одні на пересічці, а інші на Бессарабській дорозі, які зазвичай оточені натовпом мандрівників, возів і худоби, які повинні бути оглянуті митниками, перш ніж їм дозволять увійти. Дійсно, місто чимось нагадує мишоловку, бо потрапити в нього досить легко, але вибратися дуже важко. Нікому не дозволяється вивозити з міста будь-які товари, які він не може визнати російськими, хіба що при в'їзді в нього він не вжив заходів обережності, щоб отримати на це дозвіл.
Будинки на цьому передмісті Пересипу побудовані з описаного вище крихтого вапняку, поставленого один на інший, без цементу, і мають, як можна припустити, надзвичайно зруйнований і напівзруйнований вигляд. Однією з головних вулиць ми під'їхали до Петерсбурзького бульвару й знайшли там час і нагоду відновити тіло й душу насолодами цивілізації, які були досить бажаними після наших довгих і виснажливих блукань безлюдним степом.