Навпроти Кременчуга, на тому боці Дніпра, лежить маленьке місце, що зветься Крюков, і служить першому за сховище. У ньому немає більшої кількості статті, ніж сіль, бо тут є великі урядові журнали, якими постачається майже вся країна. Цю сіль добувають частково з озер Кримського степу, а частково з берегів Евксину, звідки і з Бессарабських лиманів добувають величезні кількості. Подібні, але ще значніші склади цього виробу знайдені на Волзі. Північні провінції на Балтиці — територія Двіни та ін. — отримують сіль переважно з Норвегії, а до Польщі її привозять переважно з Карпатських гір. Експорт тваринами солі з Крюкова складає в середньому близько 25 000 000 фунтів.
Цікаво дізнатися, на які величезні відстані часто доводиться перевозити дуже незначні товари в цій величезній країні». У всьому широкому безлісному регіоні півдня, смола не може бути вироблена, але її привозять у величезних кількостях вниз по Дніпру з Похських лісів і поширюють по Україні та степах, де часто є велика нестача товару. За його відсутності жирне сало часто використовується як замінник для змащування коліс, і ми не раз купували у візника для цієї мети грудку, яку він якраз збирався з'їсти на сніданок. Собаки, здається, знають про цей звичай, бо щоразу, коли карета зупиняється на поштовій станції, навколо часто збирається ціла зграя собак, щоб розважитися, облизуючи осі коліс.
Переправляючись через Дніпро, ми швидко відчули, що потрапили в нову країну, як, власне, і робить мандрівник, перепливши велику річку. Більше не було видно нічого подібного до найменшого лісу, лише де-не-де на далеких обріях групи малих дерев, а після Єлисаветґроду розкинувся перед нами цілий голий степ у всій своїй понурі й безлюдді.
Для населення цієї країни Нової Росії (така назва існує лише в нашій географії) російський уряд зібрав фрагменти з половини націй Європи, крім того, пропонуючи притулок євреям і змушуючи циган і татар, обидва однаково огидні до праці на цьому полі, допомагати у формуванні сільськогосподарських колоній. Великі земельні угіддя були надані німецьким, гіуігарським і болгарським колоністам, а маєтки — російським і польським дворянам за умови введення їх в обробку. Подекуди створено навіть святилища, де кріпаки-втікачі з внутрішньої Росії чи Польщі можуть оселитися як вільні.