Не можна заперечувати, що весь цей регіон, мабуть, дуже стомлює мандрівників загалом, але я не можу сказати, що зі свого боку я відчував велику частину цієї втоми. Одна лише свідомість того, що я нарешті опинився в справжніх степах, на тих неосяжних трав’янистих полях, де протягом сотень миль не буває розриву в однорідності зеленого океану, де теля, яке почало пастися в Карпатах, могло б проїсти собі дорогу до Китайської стіни і прибути туди дорослим волом, — ця проста свідомість, я кажу, займала. моя уява настільки, що виключає всі думки про тугу. Могутні рухи народів, які відбувалися тут у минулі віки, унікальні п’ятірки його нинішніх мешканців, їхні величезні стада великої рогатої худоби та коней, їхні незліченні отари товстохвостих овець, очевидна безмежжя степу, навіть сама швидкість нашого власного руху, були достатніми, щоб утриматися від будь-чого, як відчуття втоми, хоча слід визнати, надзвичайна одноманітність, сцени викликав у нас відчуття, ніби ми котилися на біговій доріжці, і ніколи не рухалися з місця.
Також має місце багато оптичних ілюзій, які аж ніяк не розважають мандрівника. Часто можна побачити бика або якусь блукаючу фігуру людини на далекому обрії, збільшену до гігантських розмірів, яка нібито пересувається на ходулях або ширяє в повітрі. Іноді з’являвся темний об’єкт, подібний до копиці сіна, який змінював своє місце, збільшувався чи зменшувався, так що ми не могли розібрати, що це таке. Вигляд озер і великих вод був настільки оманливим, що ми ледве могли переконати себе не довіряти їм, особливо коли ноги худоби зникали, ніби вони пливли по воді. Сама худоба, однак, кажуть, ніколи не обманюється таким чином, але завжди може відрізнити справжню воду по запаху.