На поштовій станції в Інгерманнланді ми вперше познайомилися з представником того цікавого класу людей, російських візників, в особі найнятого нами Павла Івановича. Це був кмітливий розумний молодий хлопець років двадцяти п’яти, і він служив нам не лише візником, але й камердинером, музикантом і сторожем. Незважаючи на найстрашніший мороз, він завжди співав жартівливих пісеньок на повну силу свого голосу, сидячи на вітряному сидінні, тоді як ми, сидячи в теплі, мусили набивати роти шерстю. Уночі, коли сани вивели на подвір'я, він ліг на наші стовбури як сторож і цілком задовольнився циновкою та соломою для ліжка. Він завжди був повний ресурсів у скрутний час; і одного разу, коли нам не вистачало шнура, щоб зв’язати коробку, він миттєво скрутив із саней трохи соломинки і прив’язав нею коробку так міцно, наче її прибили.
Ночували в Гурловій, селі на півдорозі між Петербургом і Нарви, і вперше познайомився з пишнотою російської корчми. Будинок був пофарбований у червоно-жовтий колір, а зверху назовні проходила галерея. Подвір'я за будинком мали закриті портики, які підтримувалися стовбурами ялин, що оберталися навколо них. Навколо будинку також проходив коридор. Такі всі російські караван-сараї. За легкістю і легкістю їх архітектури росіян можна було б вважати жителями Африки. Ми були єдиними незнайомцями в заїжджому дворі, і заради компанії ми пішли на спільну справу з людьми в домі та поділилися з ними вмістом нашого speise j)udel. Серед тих, хто скуштував його щедроти, були двоє бідних кравців, брати з класу, які працюють у бідних людей у передмісті Петербурга. Вони їхали в Ревель, щоб відвідати деяких родичів, але, на жаль, по їхньому поверненню в корчмі поблизу Нарви їх пограбували до останнього гроша, і їм довелося повільно пробиратися від корчми до корчми, щоб оплатити дорогу назад до Петербурга. Вони були родом з Ярослава, і обидва дуже гарні молоді люди, особливо молодший, хлопець років чотирнадцяти. Обидва були кріпаками, і молодший, який працював під наглядом свого брата, посилав своєму панові п'ятдесят карбованців щорічної данини; старший сімдесяти п'яти. Вони не несли з собою ніяких інших інструментів, крім своїх голок і ножиць, усе інше, що вони придбали на місці, де вони працювали; вони тоді шили пару штанів для господаря. Я запитав у молодшого, чи був його брат суворим, чи він його колись бив.