Одним із головних привілеїв Руно є здійснення власної юрисдикції. Усі приватні суперечки вирішуються на зборах старійшин або, як вищий апеляційний суд, пастором і Хакенріхтером. У їх піщаному раю невідомі великі злочини. Якщо випадково таке трапляється, злочинця передають владі Риги, яка потім розправляється з ним за законами імперії. Найсуворіше покарання, до якого будь-коли вдавалися самі остров'яни, - це виключення з суспільства та вигнання з Руное.
Якщо мешканці знаходять серед них погану дівчину, розпусницю, злодія, п'яницю або ледачого ловця тюленів, вони спочатку попереджають кривдника. Родичі, пастор і Гакенріхтер роблять йому зауваження. Якщо він покращується, то все добре, і загальна радість. Якщо всі ці застереження марні, а злочинець не виявляє жодних ознак виправлення, влада острова збирається і виносить вирок про вигнання. Злочинця заштовхують на корабель і доправляють на материк, де не бракує бродяг, щоб тримати себе в очах, і де його унікальні таланти можуть виявитися більш цінними, ніж у щасливого Руно.
Мешканці швидко дотримуються своїх старих привілеїв і дотримуються найсуворішої дисципліни на острові. Кілька років тому трапилося, що одного співвітчизника-порушника вигнали з острова за його гріхи. Злочинець побажав повернутися і поскаржився ризькому губернатору, що земляки позбавляють його прав як жителя Руное. Губернатор наказав остров'янину негайно забрати його назад, оскільки кожного, хто не був офіційно засуджений до ув'язнення або транспорту, мав, за законами імперії, право жити на місці свого народження. Але жителі Руное відмовилися підкоритися цьому наказу і звернулися до імперського генерал-губернатора балтійських губерній. Однак він обмежив рішення губернатора і дав зрозуміти жителям острова, що цей чоловік має право повернутися до Руное, і що вони повинні відмовитися від своїх безглуздих примх щодо особливих законів, привілеїв тощо. Тоді вони послали депутацію в Петербург до самого государя і, довівши високій владі, яка керує правами і безпекою своїх підданих, як їхні давні привілеї були порушені імператорськими намісниками, вони найпокірніше благали його імператорську величність звеліти залишити їм їхні спадкові права і спадкову простоту моралі. Вони казали, що серед них було багато добрих і невинних остров’ян, але один був негідник і негідний жити в Руное, і його вони вигнали; якби його нав’язали, постраждала б чистота й моральна цінність їхньої спільноти. Вони благали його імператорську величність продовжувати милостивий захист своїх вірних підданих і не допустити, щоб вони були розбещені нікчемними та аморальними. Імператор задовольнив ці лояльні благання, і кривдник ніколи не повертався до Руное.