За винятком хутра, значна частина якого має чудову якість, у Гостинному дворі, власне кажучи, крім крамниць із залізом та воском, мало таких, де товари були б суто російськими. Більшість товарів складається з поганих імітацій іноземних виробів. Які товари, такі й покупці. І ті, й інші європеїзовані, адже в офранцужених субретках, лакеях у лівреях, службовцях в уніформі та іноземних вчителях мало що нагадує про російську національність; але трохи далі, коли ви входите у ворота Апраксіна ринку та Щукіна двору, ви потрапляєте на базари, де продавці, покупці та товари — всі однаково і цілком російські; і тут, у самому центрі палаців і дзеркальних вітрин Санкт-Петербурга, у цій столиці князів і магнатів, вашому погляду відкривається строкатий брудний простолюд, точнісінько такий, який, мабуть, товпився на ярмарках Новгорода в середні віки, або який ще й досі можна побачити на базарах будь-якого з провінційних міст Росії.
Населення Санкт-Петербурга, від найвищого до нижчого, постійно змінюється. Найменшою є стаціонарна частина, більшість сприймає місто лише як тимчасове місце проживання. Дворяни постійно приходять і йдуть; іноземці сподіваються збагатитися, що вони можуть повернутися на батьківщину; гарнізон і всі прикріплені до нього повинні бути завжди готові змінити своє місце проживання; державні службовці рідко залишаються на одній посаді надовго, але за кілька днів їх відправляють у найвіддаленіші провінції; а нижчі класи, такі як слуги, механіки та робітники, здебільшого є кріпаками, які отримали лише тимчасову відпустку, після закінчення якої вони повинні повернутися до маєтків, до яких вони належать. Навіть ісвошчіки на вулицях — кочовий рід, що бореться за звичаєм цього року в Санкт-Петербурзі, наступного — у Москві, а наступного — можливо, в Одесі чи Астрахані. Насправді Санкт-Петербург, як і більшість російських міст, є місцем побачень, де чоловіки збираються на деякий час; але не так, як наші німецькі міста, домівки, в яких сім’ї прикріплюються до кам’яних стін, як плющ, і живуть у рослинності століттями. Маса населення Петербурга зазнає повної зміни менш ніж за десять років; і до цих постійних коливань я приписую величезний розмах ганчір’я та вражаючу кількість старих меблів і старого одягу, які продаються за низькою ціною тими, хто від’їжджає, і знову розпоряджаються новоприбулим із значним прибутком.