Blu42 Media

Балтійські провінції: Лібава, Курляндія, Мітава та порт Риги

сторінка 489/740

Ми увійшли в російське рибальське селище на березі озера, і наші очі, давно звиклі до естонських хат, приємно посвіжіли від охайності, порядку й чистоти, якими відрізнялася це російське село. Будинки стояли неподалік один від одного, тоді як естонські села завжди розкидані несиметрично. Будинки, стіни, поручні, ворота — все було міцно збудоване з міцних ялицевих колод, тоді як естонські будинки зроблені лише з трухлявих гілок і поганої соломи. Багато будинків були двоповерховими і яскраво пофарбованими. Російські рибальські села навколо Чудського озера всі схожі на те, що я описав, яке називається Циорна деревня.

У той час я був новачком в управлінні російськими поштовими службами і іноді благав: «Моліться, мій добрий друже, беріться швидше» або «Будь добрий поспішити». Постійон тримався, не змінюючи темпу анітрохи. Мій російський компаньйон, який розумів цю річ краще, вигукував громовим голосом: «Якщо ти зараз не поїдеш, негідник, я накажу тебе відшмагати, як собаку, на наступній станції, і вирву йомдушу з тіла йома. Це відразу мало бажаний ефект».

На станції Раннапунгерн ми вирішили пообідати і для цього відкрили наш пудель. Товар, відомий під цією назвою в балтійських провінціях, — це невеликий мішечок або скринька, дана кожному мандрівнику дбайливою рукою, що містить білий хліб, ковбаси, сир, холодне м’ясо, вино та інші продукти, якими можна було заповнити недоліки погано забезпечених маленьких сільських трактирів. Ніхто не подорожує Ліфляндією, не отримавши від дружини, матері, доньки чи сестри товстий зручний пудель Speise. Наша була так щедро наповнена доброю та доброзичливою рукою всіма різноманітними значними ласощами лівонської кухні, що мій супутник вигукнув: «Справді, якби нам довелося поділити ці щедроти з п’ятьма естонськими ведмедями, у нас би залишилося достатньо». Як тільки він вимовив ці слова, двері відчинилися, і ось увійшли один, два, три, чотири, п'ятеро молодих ведмедів, жалібно скигливши і виючи.

«Бачите, — сказав поштмейстер, — я приніс вам п’ятьох голодних маленьких відвідувачів. Усі вони від однієї матері, яку вчора в лісі вбив селянин».