Наскільки більше російський народ відданий своїм картинам, ніж його священики, найяскравішим чином засвідчило в царювання Катерини подія в Москві. Під час панування епідемічної хвороби уряд наказав зняти і поставити в церкві зображення «Варварської Божої Матері», одного з найбільш шанованих у місті, щоб позбавити його несамовитих поцілунків людей, які, благаючи про допомогу, лише поширювали хворобу. Справа викликала заворушення. Люди увірвалися до церкви і змусили священиків повернути картину на місце. Після цього уряд звернувся до митрополита, який знову взявся за усунення Варварської Матері; що так роздратувало людей, що вони напали на митрополита на вулицях, убили і розтерзали його. Священики природно жнуть так, як посіяли. Оскільки вони не проповідують уроків розуму чи моралі, вони не мають морального важеля, щоб привести в рух; і оскільки вони викликають пошану лише своїм чудовим понтифікатом, незначним чи нульовим своїм прикладом і особистими якостями, край їхніх розшитих золотом епітрахілів постійно цілують, тоді як їхні коричневі повсякденні туніки, як ми розуміємо, часто стикаються з сильними ударами. Уряд використовує їх не краще. Світська влада іноді робить значні вторгнення в духовну, не закликаючи священиків на пораду; а священики, як і інші державні службовці, піддаються суворим доганам і суворим покаранням. Їх можуть заслати до Сибіру або деградувати, щоб служити простими солдатами. М’якшими покараннями є відсторонення від виконання своїх обов’язків і пониження до найнижчих посад у церкві або до стану звичайних ченців. Загальновідомим фактом є те, що ті, хто, покинувши семінарію, самостійно приймають сани світських ієреїв, хоч і швидше заробляють на життя, ніколи не досягають вищого сану єпископа чи архієпископа. Вони служать або як diatschok і diakon, або якщо після закінчення семінарії вступають до якоїсь іншої ритуальної академії, вони можуть негайно стати папами. Вони мають право одружуватися, як і інші чоловіки, але вони можуть одружитися лише один раз, а після смерті дружини перший зазвичай усамітнюється в монастирі.
Лише ті, хто підкоряється суворості монастирського життя і, відновлюючи щастя шлюбу в цілому, є лише наполовину людьми,
вважався гідним вищих духовних санів. Вони досягають їх кількома сходинками: послушник, монах (монах), Aierowowac/i (головний монах), архімандрит (настоятель) тощо. Черницю називають монахиною, ігуменю — іюменою, усі найменування взято з грецької. В Академіях здобувають також ступені магістра і доктора вищого духовенства.