заздрість. Священик стоїть, поставивши ногу на стільці своєї кафедри, одна рука витягнута в проповідницьку позицію, а інша простягає свою митру, щоб вловити зливу, диявол обливає її обома руками. Біля священика – церковна посудина, в яку вливається могутнє золоте проміння. Найдивніша фантазія - це артист, на плечах якого танцює пара squliTels; до його шапки прикріплено безліч метеликів, що пурхають на кінці нитки, а його головний убір також нашпигований ручками й олівцями. Він стоїть здалека, куди не сягає золотий дощ, і стріляє в повітря з пістолета. Окремо від метушні сидить, як тихий спостерігач, маленька мавпа; у нього піднята одна рука, ніби проповідує натовпу, ніхто з них не слухає його. Я не міг розшифрувати ярлик. Подібної живописної сатири виходить удосталь з усіх мізерних ательє Москви.
Про те, що маленькі пошарпані чоловічки часто мають багато грошей у кишенях, я вже дізнався в Санкт-Петербурзі та деінде. Тому я не здивувався, коли в заможного власника цього журналу, одного з тих, хто відомий всьому великому російському світу найдорожчими старожитностями, я побачив чоловіка в маленькому, старому, зеленому, потертому кожусі, з довгою білою бородою, який не говорив іншою мовою, крім російської мови московського селянина. Однак цією мовою він може сказати багато цікавого. П'ятдесят років він мав справу з половиною Росії; у його двері стукав майже кожен російський вельможа того часу, і через його руки не раз проходили московські дукати.
У журналі Лухманнова можна знайти дорогі раритети різного роду; цілі преси, повні табакерок найцікавішої роботи, деякі з них коштують три, чотири, навіть дванадцять тисяч карбованців; невеликі шкатулки, що містили в межах кількох кубічних дюймів купівлю кількох квадратних верст землі та іграшку, виготовлену за наказом Людовика XIV. для дофіна. Це невеликий храм, що стоїть у дворі й оточений стіною, цілою з чистого золота. У цій композиції є фігури кількох тварин, птахів, слонів, іке, тіла, що складаються зі справжніх перлин, у яких якась гра природи створила тулуби тварин, а художник додав ноги, роги тощо чистим золотом. Фігури прикріплені до золотої підлоги, а на сходах храму стоїть фігура мисливця з рушницею. Ця дуже дурна, недитяча іграшка є доказом того, як мало Луї знав дітей. Немає жодного сумніву, що перший Ноїв ковчег із Нірнберга приніс би дофіну набагато більше задоволення, ніж цей чудовий золотий храм Діани, який, мабуть, коштував величезну суму. Лухманнов оцінює його в п'ятдесят тисяч рублів.