У давні часи володар такої знатної резиденції, як Диканька, був би стерпно незалежним князем. У нього на службі була б велика кількість озброєних людей, готових сісти за ним під час набігу до Тартарії чи Туреччини або підтримати його на змагальних виборах на посаду гетьмана. Часи Козацької республіки не дуже далекі, оскільки навіть після підкорення Росії країна зберегла багато своїх давніх установ, і лише за правління Катерини вони були асимільовані до установ решти імперії.
У кладовищах багатьох повітових містечок Малоросії ще можна побачити зброю, якою мали звичай озброюватися воїни давніх часів, коли пливли Дніпром у своїх грабіжницьких походах уздовж турецького берега. Протягом останнього століття ці речі були щасливо відправлені в кімнати для дров; козаки перетворилися на добре вишколених солдатів, їхні бородаті вожді — на розумних офіцерів, а їхні піратські кораблі замінено військовими людьми та фрегатами, які дали Росії беззаперечну владу над Чорним морем.
Будинки так само змінили свою зовнішню форму і прийняли здебільшого той напівітаханський вигляд, який їм надає велика кількість стовпів, якими так сильно захоплюється сучасна російська архітектура. Збройні ватаги, які раніше становили красу козацького замку, тепер змінилися на ватаги музикантів, бо Малоросія — це сама земля музики й пісні. Дворянин часто посилає по музичного майстра з Петербурга, за допомогою якого корпус лакеїв за короткий час перетворюється на звичайний оркестр скрипалів, хорністів тощо.
СЕЛЯНСЬКЕ ВЕСІЛЛЯ В УКРАЇНІ.
Недовго ми насолоджувалися гостинністю Диканьки, як випала нагода бути свідками малоросійського весілля. Один
♦ Корінних жителів Малоросії називають малоросіянами; ті з Великої Росії називають себе Jiusfti, або Russian par excellence. Це дві головні частини, на які зазвичай поділяють куську націю; але коли імператор називається дня оголошувалась на замку німа збентежена пара — клопза (селянський хлопець) у новому сіраку й торбі й молодий цорной гус (чорний гусак, він же лелека), як часто називають малоросійських дівчат через постійне переважання чорного й білого в їх костюмах. За малоросійським звичаєм падали на коліна, цілували руки і ноги пану і пані, просили дозволу одружитися і запросили весь дім на весілля. Дозвіл був охоче наданий, і молодим було запропоновано відсвяткувати весілля в замку, і в такому випадку їм було обіцяно влаштувати досить рясний бенкет, щоб розважити все село.