Найвидатнішою прикрасою баштану є соняшник, золотий блиск якого дозволяє впізнати їх здалеку. Однак вони не використовуються просто як прикраси, оскільки, оскільки жителі цієї країни люблять тримати свої зуби на практиці, і майже ніколи не залишаються без якогось горіха чи ядра в роті, коли вони жують у перерві між їхніми сеансами, насіння соняшнику було реквізовано для цієї мети.
Особливе співчуття, яке кожен німець повинен відчувати до добробуту своїх співвітчизників на чужині, і загальний інтерес, пробуджений до німецьких колоній в Росії в умах усіх мислячих людей, які не оцінювали значення їхнього впливу в країні, спонукали мене, провівши деякий час в Одесі та її околицях, оселитися в одній із найближчих колоній, у місці під назвою Люстдорф, що лежить за дванадцять верст на південь від Одеси, на березі Чорного моря.
Попередньо домовившись із «Шульцем» (бейліфтом або наглядачем) колонії щодо мого правління, одного чудового ранку я сів на коня й поїхав до свого заміського житла в степ. Я пройшов через сади й хутори Одеси, а також біля «Малого фонтану», де люди, наприклад Данаїди, були зайняті безперервною працею черпати воду, і зробив свою першу зупинку у Фунталі, в саду одного грека, мешканця степу. Я знайшов у саду весь його гарем, що складався з гречанок і єврейок, і садівник гірко скаржився на кабали цих жінок, яких він був змушений обставляти фруктами та квітами, щоб уникнути їхніх наклепницьких пліток. Я міг уявити себе на сході, хоча сад був мало схожий на нього. Це коштувало величезної суми грошей, оскільки кожне дерево мало штучний ґрунт, і там було кілька красивих кіосків і майже такі ж урни, як і дерева. Ці урни були надіслані з Італії грецьким принцом, і оскільки вони були з різнокольорового мармуру, а він вирішив зробити їх білими, він вирішив повісити їх усі побіленими!
З Фунтала я поїхав до російського жіночого монастиря, який також із своїм великим садом лежав біля берега. Він складався з кількох просторих будівель і дві церкви (у російських монастирях завжди кілька церков, іноді чотири чи п'ять), і благочестиві монахи розважалися тим, що формували клумби квітів і тверду степову глину в усілякі химерні форми — хрести, зірки та піраміди — маленькі пагорби, платформи, сходинки та печери відлюдників. У них також була глибока вода, вода з якої забиралася за допомогою колеса, влаштованого так, що її топтали навчені собаки, які скакали навколо неї, як багато білок.