Грецьке село Александровський є разючим контрастом із бурхливими, активними, процвітаючими німецькими поселеннями. Греки проживали тут із часів імператриці Катерини й отримали в десять разів більше землі, ніж німці, але незмінно боргують перед ними, і в більшості випадків задовольняються тим, що передадуть землю своїм сусідам за невелику суму, щоб позбавити їх від клопоту землеробства та мати можливість відпочивати час і гроші в тавернах. Вони живуть у жалюгідних хатинах, і все в їхніх селах здається занепалим і не в порядку. Навіть церква втратила свій дзвін, і прихожан скликали удари молотка по старому зламаному шматку У’ону. Єдиним цікавим предметом, який я міг знайти, був старий сивоголосий чоловік з Ітаки, один із перших поселенців, який був справжнім образом благородного свинопаса Улісса, який мовчки спирався на свій посох, серед гучного хвастоща. балакуни, які його оточували. Образ свинопаса, як і самого мудреця Улісса, належить країні, а «Одіссея» й сьогодні є живою картиною островів і морів Греції.
Після довгої подорожі грецьким степом ми знову ступили на німецьку землю, в поля й сади великої колонії Гросс-Лібенталь, резиденції уряду, юрисдикція якого поширюється на десять інших колоній. Таких районів, або Гебіете, чотири, і вони містять близько 25 000 жителів. Всі ці колонії Південної Росії знаходяться під владою колоніального комітету в Одесі, президентом якого є російський генерал, і для кожної території призначений інспектор, який спілкується з комітетом. Ці інспектори також є росіянами, але Шульц, або голова села, завжди є німцем і обирається громадою голосуванням. Усі дискусії, що стосуються державних справ, проводяться на загальних зборах жителів, які збираються під звуки дзвонів, на яких також оприлюднюються всі розпорядження вищих сил. Кожна територія володіє землями в