Вони вважали б себе зруйнованими, якби, поки вони були в морі, ця зірка їхніх надій згасла. День, коли трапилася така аварія, був би повністю втрачений для рибальства, оскільки вони нічого не вживали б. З обох боків від дверей стоїть посудина з водою, а ззовні — вогнище, де старий завжди готує їжу та виконує інші домашні операції. Якщо сезон виявляється вдалим і риба кидається в сіті, майно рибалок помітно збільшується. Вони залучають овець, щоб готувати роті на неділю, птахів, щоб нести їм яйця, і собак, щоб стежити за їхніми скарбами. Однак у більшості випадків море є їхньою єдиною коморою, звідки виходить усе, що має наповнити горщик. Ззовні на хатах розвішують сітки, волосіні та інші знаряддя; і ближче до краю прибою зведено, похило над морем, щоглу гіглі, до якої прикріплено щось на зразок кошика. Тут один із учасників завжди сидить, щоб стежити за рибою та повідомляти про її наближення. Це чудове сидіння, і, ширяючи, як птах, над поверхнею моря, і вдивляючись у зелені кришталеві глибини, людина могла б майже забути змагання, до якого вона належала, і стріляти, як морський птах, у рибу, що бавиться під нею.
Досвідчене око рибалки, який споглядає широкі води звідси, чудово побачить багато речей, які для мого невігласа-землезнавця були абсолютно непомітними. Вони не тільки розрізняють зграю риби, що наближається, з величезної відстані^ але й здатні з найбільшою точністю визначити, з якої риби вона складається. Перш ніж вони побачать самих тварин, вони можуть впізнати їх за тінню та рухом поверхні води, спричинених їхньою грою. Навіть їхні вуха не стоять без діла, бо певними звуками, що шелестять уздовж моря, вони можуть сповістити про зміну погоди, яка могла статися на великій відстані. Ці кошики — справді єдине місце, де росіянин вчиться розуміти погоду, і ці рибалки — єдині люди в країні, які не відповідають на кожне запитання такими словами: «Бог на небі знає».
У рибалок є дуже своєрідні назви вітрів, які вони отримали від греків. Тому північний вітер у них називають «трамуданай», ніби він, як у Греції та Італії, дув до них через гори; південний вітер вони називають «Анатоган», але в Одесі його називають «вітером Константинополя».
Як і всі прикордонні жителі, ці рибалки, що походять з різних внутрішніх частин і зупиняються біля природного кордону моря, належать до змішаних рас. Саме море також вносить свою квоту, тому що нерідкі випадки, коли моряки, які зазнали корабельної аварії, залишаються на березі та стають рибалками. Проте загальною мовою розмови між ними є російська.