Кожного дня о певній годині він ходив гуляти по невському проспекту. Тут у нього було кілька знайомих; італієць, німець, художник або офіцер; з ким він розмовляв з великою анімацією, ходячи туди-сюди. Але вони були лише прогулянковими друзями; він не мав до них інших справ і ніколи не просив їх до будинку. В кінці набережної він зазвичай заходив в кав'ярню або кондитерську і дав друзям шикарний сніданок. За його законом один і той же товариш по Проспекту не з'являвся туди два дні поспіль. Якщо хтось із них наважувався це зробити, він потрапляв у ганьбу, і йому доводилося довго чекати та маневрувати, перш ніж його знову віддасть честь привітати старий гуморист або запросити приєднатися до його прогулянки чи сніданку. Коли він обідав у власному домі, незалежно від того, були присутні гості чи ні, він наказував одразу поставити на стіл усі страви, а потім треба було працювати й не втрачати часу, бо за півгодини їх усе знову прибирали, і кожен, задоволений чи незадоволений, не міг витерти рота й сказати милості.
Після смерті дружини його життя здавалося озлобленим постійним неспокоєм і страхом. Ніби він боявся замаху на вбивство, він використав запобіжний захід, якого, як кажуть, вжили деякі тиран, щовечора змінював свою спальню; і так облаштував свою вітальню, що міг деякий час ховатися від кожного, хто заходив, або зовсім піти непоміченим. Він був розділений на кілька невеликих просторів шовковими завісами; він сидів то в одній, то в другій, час від часу відсуваючи штори, щоб гукнути присутнім слугам: «Ти там, Федоре?» або: «Що сталося, Поле? Що це був за шум?^'
Смерть цієї людини була ще більш незвичайною, ніж його життя. Як і більшість росіян, він був пристрасно прив'язаний до імператора. Це відчуття було тим сильнішим у його випадку, тому що він був наповнений перевагами свого імперського господаря. Одного разу, гуляючи по проспекту, він почув звістку про смерть Олександра. Поштовх був настільки сильним, що він ледве дійшов до дому. Увійшовши, він, глибоко зітхнувши, вимовив слова «Государ умер» (Імператор помер) і впав без свідомості на землю. Він був вихований, але невдовзі після цього помер в обіймах своєї родини.
Кажуть, що він не єдиний приклад розбитого серця через втрату Олександра. Багато згадували і в Петербурзі, і в Москві; і один росіянин запевнив мене, що ризикне піти на будь-яку ставку, що, якщо порахувати всі смерті від цієї причини в усій імперії разом, їх буде більше сотні. Мабуть, це найсильніший доказ прихильності до глави держави.