Алушта має дуже цікаве географічне положення. Висока стіна Кримських гір проривається тут дивовижним чином широкими долинами, що простягаються від морського берега на південному сході до степу на північному заході, одночасно опускаючись з висоти 4000 футів до 2000 футів і знову піднімаючись на сході, різко до колишньої висоти, тоді як з нижньої височини видніється ізольована вершина Чатир. Даг, височіє на тисячу футів над будь-якою іншою точкою цілого хребта, і, здається, досить відмінний від нього, особливо на півночі та півдні. Росіяни називають її «Палата Гора», подібна до татарської назви Цатир Даг, яка описує її форму, яка точно відповідає зображенню Столової гори на мисі Доброї Надії.
Цю форму можна вважати загальною для гір Криму, оскільки всі вони виглядають як високі стіни або хребти, пересічені долинами, але, звичайно, вона менш помітна там, де вони не ізольовані. Долини або ущелини, які перетинають Чатир-Даг від моря до степу, цікаві не лише своєю фізичною структурою, а й з історичної та політичної точок зору. Оскільки це найзручніші проходи через гори, вони, природно, використовувалися як головні канали зв’язку між північчю та півднем, і виникли два незначних комерційних міста, по одному на кожному кінці; Сімфераполь на півночі, Алушта на півдні. Крім того, численні битви, що велися в їх дефіле, зробили їх цілком класичними територіями Криму.
Алушта за часів генуезців була дуже густонаселеним місцем, а у візантійський період резиденцією єпископа. Він володів великою фортецею, побудованою імператором Юстиніаном, і його слава походить від кількох століть до Різдва Христового. Але сучасна Алушта лежить посеред руїн колишньої величі, як арабське село серед залишків єгипетського храму. Збоку від міста стоїть велика будівля в азіатському стилі для прийому мандрівників, де, за винятком густої кави, не можна купувати нічого, крім гарячої води для приготування чаю, яку мандрівник повинен принести з собою. Ще одну розкіш ми змогли отримати, а саме — морську ванну, після чого ніжилися під чарівним сонечком, яке сміялося на весь край. Ближче до полудня почав Чатир-Даг, як кажуть татари, одягати шапку; той самий вислів, який використовують швейцарці, коли вершина гори покривається хмарами. Оскільки дорога до Сімферополя стерпно хороша, і вона не може похвалитися жодною з тих чудових красот, які мандрівник обов’язково побачить, мені не шкода було кинутися в карету, виснажену довгою поїздкою та безсонними ночами. Важко визначити, що найбільше втомлює татарський кінь чи російська карета.