Колекція людських скелетів дуже повна; існує не менше сорока екземплярів, що варіюються від ембріона, п'ять дюймів завдовжки, до повного розвитку організації. Вони розташовуються на сценах у залі; який містить багато інших речей, кальцинованих, щоб пробудити завзяття колишнього професора Касанського університету, який, почувши про безбожну роботу, яку виконували анатоми в закладі під юрисдикцією, наказав негайно припинити це, наказав зібрати всі людські останки, кістки та скелети, а потім наказав їх поховати.
Той самий Ісвошчик, який привів мене до університету, привіз мене і до Синодальної Типографії, яку я мав дозвіл директора оглядати. Оскільки діти хочуть рахуватися з лічилками, росіяни не можуть обійтися без допомоги своїх рахункових таблиць. Якщо їх немає під рукою, їх уявляють і штовхають намистини вправо і вліво до отримання бажаного результату. Коли я запитав директора, скільки книжок було надруковано в його офісі6 на рік, він з великою швидкістю переставив намистинки на своїй дошці та повідомив цифри. У 1836 році його друкарня випустила сімдесят шість робіт, з яких було розібрано 261 000 екземплярів, які містили 1 333 000 аркушів, і були продані за 360 000 рублів. Основним твором була «Словенська асбука» (слов’янський буквар), яка одна займала майже третину матеріалу.
Синодальна друкарня примітна тим, що є найстарішою в Москві, та й у Росії. Заснований у 1563 році Іваном IV. Ця дата вписана великими цифрами над будівлею, хоча більша частина була спалена в 1812 році; але його було перебудовано в старому стилі — вкрай нерозумний спосіб, бо якщо пожежа й приносить користь, то це знищення старих, незручних форм і можливість запровадити кращий стиль архітектури.
Ми, звичайно, не повинні прийти до Синодальної друкарні в Москві, заснованої 300 років тому, і яка в 1812 році знову прибрала середньовічне вбрання, щоб вивчати прогрес російського друкарства. Стародавні поважні слов'янські письмена, які так люблять старе, що вони все ще друкуються примітивними літерами, принесеними варварам-слов'янам Кирилом і Мефодієм 1000 років тому, природно, повільно сприймають удосконалення машин, які, будучи інноваціями, дуже неохоче визнаються в університеті. Усі преси в цьому закладі побудовані за античними моделями, у яких використовується більше дуба, ніж заліза. Навіть маленький «швидкий прес», запроваджений тут у 1830 році з Олександрівської машинобудівної мануфактури в Санкт-Петербурзі, страшно стогне посеред своєї просвітницької роботи; по його брязкоту й брязкоту можна відчути, як дуже йому мусить здатися виснажливим завдання донести до світу старі слов’янські буквиці. Мабуть, у машині був якийсь радикальний дефект, бо кожен аркуш вийшов із надрізом і згином.