У хатині ми знайшли дружину болгарина, яка, як це зазвичай буває з жінками, зберегла національні риси незміннішими, ніж її чоловік. Їхній шлюб був бездітним, але за відсутності улюблених домашніх тварин вона гралася з домашнім котом і своїм чоловіком Томом, а котяча пара займала найзатишніше місце біля печі й, очевидно, була улюбленою. Помешкання було, за степовим звичаєм, густо всипане травою і прикрашене квітами, прикріпленими до стін у вигляді хрестів. Мої господарі гостинно пригостили мене молоком, і, оскільки я залицявся до дружини, погладжуючи Басдіуса та Марі Авілісет, кота та його даму), вона подарувала мені на прощання пучок солодкого чебрецю як носа.
Сам болгарин був дуже схильний до пліток; і на мої запити щодо того, наскільки він задоволений своїм становищем Авіта і чи не сталося з ним удома, він відповів: «О, ні; важко сказати, як це сталося, але всі кричали «Росія!» Росія 1». Це була земля обітована, де можна було отримати землю за безцінь без мита чи податків, і корів, і коней, і гусей, і птицю, і все. Мої сусіди пішли і мій Брат пішов, і я пішов, але іноді думаю, що краще б зупинитися вдома». Я попрощався з ним і пішов далі, але «Росія, Росія» все ще звучало в моїх вухах. Це крик сотні народів землі, які шанують це ім’я, і половини інших, які бояться його.
На кордоні моєї німецької колонії Люстдорф я знайшов чудове джерело, яке було предметом судової тяганини між монастирем і колонією. Позов був направлений для вирішення до Петербурга і вирішений на користь колонії. Воно було достатньо чітким, щоб було видно блакитну глину на дні, і, хоча товщиною приблизно як людський рука, принесла дохід у 500 рублів, сплачений вовняком, який закріпився біля неї.
Я прибув до Люстдорфа, коли вже стемніло, і побачив, що мої дві веселі маленькі кімнатки готові, добрі люди вже давно чекали мене. Мій господар, Шідц, виявився поважним і розумним чоловіком, з гідною діяльною дружиною та розумною дочкою сімнадцяти років, яка пообіцяла наглядати за моїми «домашніми справами». Ще була жива літня мати Шульців, сімдесятирічна жінка. Вона приїхала в країну в сорок років, тому її німецька мова була в найвищому ступені збережена; і вона все ще могла лагодити панчохи сім’ї, чистити картоплю, горох, збирати та заправляти салат і щовечора читати розділ чи два з Біблії.
Мій хазяїн розповів мені багато історій про корабельні аварії, які сталися в цій частині узбережжя, і сказав стільки про лід, сніг і замерзлих моряків, що можна було б уявити, що ти згадуєш історію про плавання капітана Росса в Баффіновій затоці.