«План Москви! А для чого це? Поставте там нашу вежу, і перед вами все місто; а що толку малювати те, що вже є?» — повернулася сестра Євдокія, бо так я чув, що цю непристойну красуню звали. Мої читачі самі зрозуміють, що вона була нечемною; та краса була красою, я повинен відповісти сам. Сбе справді була дуже красива: її прямий грецький ніс, світла шкіра, яскравий колір і гарна пухкість підкреслювали її гарне вбрання черниці та швидкі, відкриті, зухвалі манери. Вона була однією з тих красунь, які зберігаються найдовше, їхня привабливість залежала не стільки від швидко зникаючої краси кольору обличчя та витонченої повноти, скільки від симетричної будови та особливостей — витонченого носа, красивого дуги чола, рівномірного підборіддя та витонченого повороту щоки.
У церкві не було нічого особливо гідного уваги, крім гробниць сестер Петра, Євдокії та Катерини, та цікавої Софії, яка тут переписувала Євангеліє, що має бути побачене на Успенському Соборі. За життя вона жила в будинку, який зараз орендує ігумена монастиря. Я сподівався почерпнути кілька характерних анекдотів про таку історично видатну особу, але всі мої розпитування були марними.
Моя голова, сестра Євдокія, була жвавою й дотепною, і майже не пропускала пам’ятника чи церковного посуду, які вона мені показала, без жартів — кожен більш-менш викликав мою незбагненну цікавість. Коли ми вийшли з церкви, пролунав дзвін для молитви. «Ось, — сказала вона, — вони дзвонять, ми повинні помолитися. Сподіваюся, ви можете помолитися?» «Звичайно, ми молимося, — сказав я, — але це мовчки». «Так, — сказав інший, — вони моляться, бо я колись був у них у хмч на Німецькій Слободі (німецьке передмістя) і бачив їх».