Санкт-Петербург: Зимовий палац, Гостинний двір, торгівля, слуги та побут

Спостереження, яке невдовзі зробили господарі, що їхні власні кріпаки були набагато неробішими, повільнішими та порочнішими у службі, ніж ті, хто працював за наймом, зростаючі потреби новоцивілізованої столиці та розкоші, що зростала разом із зростанням імперії, викликали численний клас службових духів, що складається з вихідців із усіх націй та найрізноманітніших відносин у світі, вивчення яких є одним із найбільших цікавого, що столиця може запропонувати етнографу чи психологу. Значно більшу частину становлять ті члени зайвого населення маєтків, які не потрібні для обробітку землі і яким їхні лорди дозволили шукати щастя в містах. Вони забезпечені перепусткою або дозволом, який звучить так: «Я дозволяю моєму кріпосному человеку (кріпаку) Єфиму, — за сплату річної суми в шістдесят, сімдесят, вісімдесят рублів (залежно від обставин), яку він повинен передавати щопівроку, — шукати собі засобів до існування будь-яким способом, у будь-якому місті чи селі Російської імперії, протягом стількох років, доки я не зволю його покликати. назад до мого маєтку X., де він зареєстрований». Кріпаки, позбавлені права на деякий час, приїжджають до міст і займаються різними заняттями, в готелях, кав'ярнях, на мануфактурах і в багатих приватних сім'ях, де, однак, перевага віддається повністю вільним через залежність перших від іншого господаря, який їх постійно може відкликати. Цікаво спостерігати, з якою неймовірною спритністю і швидкістю ці люди з плуга пристосовуються до свого нового становища. Вони вилазять із кошари сирі й немодні, спотикаються об підлогу віталень і ледь знають, як поставити стіл біля стіни. За кілька місяців вони стають гребінцями в веселих лівреях, видихають парфуми, танцюють на найгладкішій підлозі з покоївками та допомагають своїм господарям сісти в карети з витонченістю придворного пажа.