Цим обрядом, як уже було сказано, закінчуються, власне кажучи, Великодні свята. Кожна річ, однак, має завершення, потім кінець, а потім справжнє й повне припинення. Отже, за російською Пасхою зупиняється ще одне свято, яке, можна сказати, нарешті закриває двері цих фестивалів. Це понеділок після Великодня, який росіяни називають «Поминательный понедельник». Коли я вперше почув це ім'я, я запитав росіянина, що воно означає, на що він відповів: «Тому що люди потім пам'ятають своїх батьків». Цей понеділок майже є нашим днем помилу душ і, безсумнівно, пов’язаний з Пасхою, частково тому, що він настає відразу, а частково тому, що воскресіння Кліриста має природний зв’язок із сподіваним воскресінням тих, хто нам дорогий. Сказати правду. Реколекційний понеділок є свого роду чудовиськом свята, оскільки спосіб його святкування викликає таке відторгнення, але почуття й фантазії настільки люб’язні, що ми не знаємо, чи слід засуджувати його за його непристойність, чи плекати його за його дитячу простоту.
Вранці люди стікаються на цвинтарі, а після служби в каплицях, що належать їм, в пам'ять і шану своїх покійних друзів, приймають трапезу на їхніх могилах!
У дуже ранній годині можна побачити невтомлених ліолідейських людей, які вирушають уперед із сумкою та багажем пішки та на велосипедах. Їжу несуть у першому джіласі до каплиць і кладуть на стіл посередині. У середині страви зазвичай лежить великий круглий хліб; і nmiid про це пофарбовані в червоний яйця, сіль, пряники, апельсини та лимони. У середину короваю завжди встромляється запалена стрічка, без якої росіянин, не більше ніж гебер, може спостерігати релігійну урочистість, ясне мерехтливе полум'я для нього завжди є символом духовного.
Фламандський олівець міг би створити найдивнішу картину у світі, правдиво відобразивши цей дивно обставлений банкет, особливо тому, що смаки постачальників значно відрізняються. У кожного свій коровай іншої форми; один додав страву з рису та слив, інший горщик меду, а третій якусь іншу страву, відповідно до своїх можливостей. На кожен коровай кладуть книжечку. В одній я знайшов написане на одній сторінці: «Ця книга належить Анні Тимофіївній» (дочці Анни Тимофеєвої), а на наступній сторінці: «Ця книга вписана в пам’ять мого дорогого батька Федора Павловича і моєї доброї матері Єлизавети Петрівни». На третій сторінці стояли імена Грегора, Сергія та Марії. Вони називають ці книги «Пом’ятною книгою».