Дехто вміє настільки пристосуватися до російської стихії, що проміняти власні національні особливості на російські і воліє залишатися на все життя там, де прожили його більшу частину. У багатьох російських сім'ях не можна очікувати такого приросту англійських медсестер, француженок і німок, які приєдналися до старості.
бути членами сім’ї, доки вони не стануть її частиною і відповідно не користуватимуться всіма привілеями усиновлення.
У Санкт-Петербурзі, який зберігає собі всі товари першої якості, а нижчі відправляє в провінції, звичайно, потрібно багато, і здібності вихователів і наставниць, які там працюють, повинні бути на рівні з іншими столицями; До того ж, у провінції це чудово, який крик здивування часто піднімається при дуже помірних фондах.
«Це диво Німеца (німця), якого я придбав для своїх дітей», — запевняв мене одного разу ґрунтовний російський пан в одній із провінцій; «Він розмовляє німецькою, англійською, французькою, грецькою, латинською мовами і знає всі види наук, які коли-небудь існували. Чудово чути, як він грає на фортепіано і співає. О, Боже, я вражений цією людиною!» При ближчому знайомстві я знайшов це «диво» справді звичайнісінькою людиною, яка справді багато в чому володіла, але навряд чи володіла рідною мовою.
Вихователька в російському провінційному домі - завжди оракул, а гувернантка - пророчиця. Якщо за столом чи деінде трапляється щось, пов’язане з будь-якою наукою, усі погляди звертаються до оракула, перед всезнанням якого всі німі. Сумніватися в ньому скомпрометувало б того, хто сумнівається; всі слухайте уважно. "Ах, ви повинні знати! Це все на вашому шляху!" Як часто чесний німець ледь не змушений робити урочисте обличчя й грати роль фокусника, яку йому примушують проти його волі! «Я не знаю», «це не по-моєму», «Я уявляю так і так». Така манера говорити назавжди зруйнувала б кредит людини всередині Росії. «Що він каже?» «Він не знає». «Чому він не знає?» Ми теж не знаємо. Тоді він знає не більше, ніж ми! Бог знає, що він знає! він один із тих вчених шарлатанів, яких у нас так багато». — «Ви повинні знати, сер; ви повинні бути впевнені; скажіть так чи ні. Що лежить між так чи ні? Невпевненість, невігластво. Якщо ви не знаєте, сер, чому називаєте себе вченим чоловіком? Соломон каже, що всі знання — марнота, але відтоді минуло дві тисячі років. Зараз відомо майже все, і Ви, як німець і іспитовий учитель, повинні знати все, а інакше, чому ми платимо Немці?»