Такий табун диких волів називається цередою, а пастух, який над ним стоїть, — цередником. Така цереда складається з 100-800 голів худоби і є джерелом більшого прибутку для свого власника, ніж табун, оскільки віл, заради свого лою, завжди буде керувати покупцем з більшою охотою, ніж дикий, злісний, незламаний кінь.
Багато в чому життя череденика дуже схоже з життям табунчика. Влітку худоба перебуває на рівнині, а взимку її ледве захищають просторі сараї. Бики і корови, які тримаються для розведення, ніколи не продаються, а живуть і помирають у степу; але молодняк продається прекащикам, комісарам петербурзьких і московських торговців худобою або великим саловарним закладам. Ці люди постійно мандрують від табуна до табуна, і як тільки вони купують достатню кількість волів, відправляють їх до місця призначення під опікою своїх фйонтшиків, або погоничів.
Чередники, як і цабауни, служать піші, віл менш дикий, ним легше керувати, ніж кінь. Віл дійсно має більший вибір у їжі, але тоді його їжа відправляється швидше, і його післяобідній сон триває все довше. Він переносить дощ, але хворіє, і дуже нетерплячий до спеки, але в снігову бурю він менш схильний лякатися, і переслідує свій ком’ес незалежно від того, чи в’юнь дме спереду чи ззаду. Він також буде мати набагато кращий кінець і може прожити два дні разом, не пиячи.
З вовком віл має такі ж стосунки, як і кінь, хоча було помічено, що вовк нападає на цереду набагато рідше, ніж на тахуна. Віл, через свої довгі роги, є набагато грізнішим ворогом, ніж кінь, і зазвичай притискає свого ворога до землі при першій атаці. Тим не менш, вовк час від часу гуляє по стаду, і якщо кульгавий чи хворий віл відстає від своїх товаришів, він часто стає жертвою свого пильного й безжалісного ворога.
Експорт з Петербурга оцінюється в 120 000 000 карбованців щорічно, і третину всього становить сало. З інших російських портів кількість експорту цієї статті може становити приблизно 30 000 000 більше. На ці 70 000 000 рублів близько 250 000 000 фунтів лою постачається в інший світ, забезпечуючи основну поставку мила і свічок в Англію, Францію, Німеччину, Скандинавію, Італію та інші країни Європи. Це без урахування додаткової кількості, яку споживають самі росіяни. Тепер майже всю цю величезну кількість дають понтійські степи, які, отже, можна вважати головними просвітителями й очисниками цивілізованого світу.