У Великий Четвер після меси читаються події цього дня з чотирьох євангелістів. Священик стоїть посеред церкви за письмовим столом, на якому горять три свічки. Церкви загалом переповнені, і оскільки кожен член конгрегації тримає в руці стрічку, вони виглядають надзвичайно весело. Бідняки пишаються тим, що ці конуси настільки товсті, як вони можуть отримати, і їх часто можна побачити з чудово позолоченими конусами, які коштують їм пару карбованців за штуку. Їх горять протягом вечора четверга, гасять у Страсну п'ятницю і знову запалюють опівночі напередодні Великодня.
Вулиці міст і сіл, які загалом не освітлені, тоді рясніють wandeiiiig ілюмінацією, коли носії ходять від однієї церкви до іншої; і щоб конуси не згасли, що розглядається як погана прикмета, їх носять у паперових ліхтариках.
У Страсну п'ятницю немає жодної іншої церемоніали, окрім спорудження свого роду скинії в церквах; загалом, звичайна коробка, покладена на прядки й покрита тканиною; на верхній стороні полотнища тіло Спасителя зображено розписом, вишивкою або напіврефом. Ця скинія стоїть там до передвечір’я Великодня, лише стільки вогнів, скільки потрібно, щоб показати об’єкти. Двері церков постійно відчинені, і люди входять і виходять, щоб поцілувати удавані рани. Нижчий клас людей проходить через усі форми поклонів, хрестів і поцілунків з великим запалом і відданістю, і ми повинні припустити найскандальніше лицемірство, якщо ми вважаємо, що все це звичайна дія. Я впевнений, що багато хто з них дуже вражені скорботами, які зазнав для них Спаситель, і відчувають найглибшу скорботу через пережиту смерть. Жоден священик не міг навчити їх таким чином засмучувати свої обличчя, чи надавати такої побожної серйозності своїй поведінці, чи витягувати такі глибокі зітхання з їхніх перевантажених грудей.