У жодному провінційному місті Росії немає кращого суспільства, ніж у Харкові, де багато зроблено для справи народної освіти, хоча приватні школи мало заохочуються від уряду. Великою популярністю в Росії користується Харківська семінарія для виховання юнаків, призначених для церкви. Щодо мініверситету, то якщо витрати й витрачену на нього працю порівняти з плодами, які справді принесла інституція, стара історія про гору в праці надто влучна, щоб навести на думку. Близько 30 років тому університет мав період яскравості, внаслідок ряду видатних людей. які були запрошені з-за кордону. Непристойність клімату чи якась інша причина змусили їх, однак, за короткий час покинути свої місця й повернутися туди, звідки вони прийшли. Залишився тільки один, професор Н. з Лейпцига, видатний філолог; але незабаром він збентежився, що був надто вченим для цього місця; тому зробили для нього те, що зробили для себе його колеги, — звільнили його. Його латинь і грецька мова приносили йому мало користі; однак його дружина влаштувалася міляркою, і вони обидва дуже комфортно живуть на прибутки від її торгівлі.
Будинки, що належать університету, великі та величні, набагато більші, ніж будівлі багатьох подібних закладів, що мають широку популярність у Німеччині; але ні в бібліотеці, ні в друкарнях, ні в різних музеях не було нічого, що заслуговувало б особливої уваги. Найбільшу цікавість у цьому місці викликав старий солдат, який виконував роль нашого чіцерона і показав нам зоологічну колекцію. Ми висловили своє здивування тим, як жалюгідно були набиті зразки. "Ай, батюшка, - вигукнув він, - як я міг це зробити краще? Я ніколи в житті не бачив жодної з цих істот і не мав нічого, крім фотографій професора". Наше презирство до орлів, вовків і котів одразу змінилося захопленням, коли ми дізналися, хто був художником; для такого неосвіченого генія цифри були досить хорошими.
Німецька лютеранська церква в Харкові — елегантна будівля, хоч чимось і пахне церковною архітектурою Росії. Цю церкву збудував покійний настоятель коштом 80 000 карбованців, які він мав достатньо красномовства та впливу, щоб схилити свою паству до підписки. Цей преподобний джентльмен, який зараз спочиває на цвинтарі, прибудованому до церкви, над якою він колись очолював, мав значне майно; його поважали багаті через його знання світу; бідним за його доброзичливість і всій громаді за вражаючу ораторську майстерність. Йому виповнилося п’ятдесят років до того, як йому взагалі спала на думку присвятити себе душпастирському служінню, і можна було б подумати, що його попередні заняття мало підготували його до священної місії, якій він згодом присвятив себе з таким завзяттям і успіхом.