Архангельський Собор (Церква Архангела Я. Ліхаїла), хоч і присвячена носію огняного меча, має такі мініатюрні вікна, що все світло її коштовностей і весь блиск її золота та фіринків достатньо лише частково, щоб освітити її почорнілу руку. Зірка, яка сяє найяскравіше вночі цієї церкви, — це зірка маленького хлопчика, на чиїх орах пролито більше крові та щедро зітхає ніж у будь-якої дитини в світі, і чиє ім’я, колись таке жахливе в Росії, тепер там поклоняються.
Це останній фальшивий Деметрій; який здавна спочив тут і користувався пошаною всієї Русі; і оскільки тепер він не претендує на земне царство, брехня беззаперечно користується своєю часткою в небесному царстві. Звичайно, росіяни вважають його не фальшивим, а справжнім Димитрієм. Факт, який вони наводять на доказ цього, саме те, що викликає в інших найбільший сумнів. Кажуть, що після того, як тіло царської дитини марно шукали в Углиці, куди його привезли посланці Бориса Годунова, воно, труна і все, піднялося з землі, за велінням Божим, і постало перед жадаючим народом, у чому його справжність виявилася настільки яскраво, що було б абсурдом висловлювати будь-які сумніви з цього приводу.
Як би там не було, мумія хлопчика п'яти чи шести років, пишно одягнена, виставляється на святах у відкритій труні. Кожна частина закрита, крім чола, яке цілують його обожнювачі. Над труною портрет маленького канонізованого принца прикріплений до колони в оправі з найчистішого золота. Будучи добре прихованим, він уникнув французів у 1812 році. Події відбулися двісті років тому, але вони все ще живі в живій пам’яті серед людей, наче все сталося лише вчора. Поки ми, незнайомці, стояли з цікавими очима перед картиною, до нас підійшли огрядна купченка з одного боку і старий селянин з іншого, і почали розповідати історію святої дитини. Останній зіграв роль історика і переказав історію вбивства для нашого повчання; перший збільшений на знахідці трупа та вартості золотої оправи. Обидва були настільки ревними до нашого навчання, що те, що один пропускав, додавав інший, і часто обидва відмовлялися одночасно.
Про сильну прихильність росіян до цього останнього відгалуження старої династії Рюриковичів засвідчило нещодавно подароване юному мученику мешканцями Углича новий срібний підсвічник, свічник заввишки звичайну людину, з пишно прикрашеним постаментом і товстим плоским верхом. На цій верхній частині є порожнина в центрі для прийому товстої воскової свічки, з низкою менших порожнин навколо, для свічок різних розмірів, відповідно до задоволення.