Перше, що приваблює погляд, пройшовши довгу смугу оголеного узбережжя, це російський жіночий монастир, що розташувався серед скель, на тому місці, де колись стояв храм Діани, і де мила Іфігенія звершила обряди жриці. Монастир не з’явився в полі зору, поки ми не обпливли мис, який раніше називався «мисом Богородиці», де знаходився храм Ореста! (Хто міг би витримати сумніви щодо правдивості цих чудових байок?) і, перетнувши Балаклавську затоку, ми підійшли до початку високого хребта гір і дуже хваленого «південного узбережжя». Загалом, дивлячись з моря, цей гірський ланцюг не зрівняти ні з Альпами на італійському боці, ні з французькою частиною Піренеїв. Він недостатньо різноманітний і розбитий значними долинами і ярами, або глибокими затоками, і не вкритий такими масами лісу, сірі оголені скелі скрізь переважають, за винятком зими, коли вершини вкриті снігом. Однак це стосується лише виду з моря, бо для пішохода, який бачить речі ближче та детальніше, є багато вишукано мальовничих місць. Ялтинська затока також становить виняток із загальної одноманітності узбережжя, оскільки вона входить далеко вгору в сушу між двома чудовими густими лісами долинами. Гори дуже різноманітні у своїх формах, долини багато оброблені, розкидані грецькими й татарськими селами та сільськими будинками; а впритул до моря, омивається його прибоєм, лежить приємне маленьке містечко Ялта, — однозначно найгарніше місце на узбережжі, і побудоване на єдиному місці, яке можна було вибрати для його місця. Зараз це головна станція пароплавів і центр усієї торгівлі південного узбережжя, хоча лише влітку перед моїм візитом граф Воронцов підніс його до рангу міста. Усі будинки нові, і все місто має такий гарний іграшковий вигляд, що виглядає так, ніби його можна було подарувати дитині як іграшку на Різдво. Тут є три заїжджі двори, митниця, пошта, невелика церква, невелика набережна, гавань завдовжки близько двох елл, дві маленькі вулички та невелика аптекарська крамниця.
«Ось і ми в Ялті!» — сказав я своєму хворому на морську хворобу польському другові. "Так! Ось я - ПЦ - Ялта! Це щасливо!
Пароплав, однак, не міг підійти близько до берега, почувши бор, який перетнув гавань, і тому ми були змушені стати на якір і залишатися в огидному білому штормі до деякого часу.