Величезний простір, який займає російське місто, з його широкими безкінечними вулицями та широкими пустими площами та місцями, робить ймовірним те, що інститут карет є одним із дуже віддаленого походження в Росії. В інших країнах зручність відома лише великим містам; але в Росії така огида людей до прогулянок, що, як тільки кілька тисяч людей збираються в тій самій місцевості, належний запас ісвощиків стає однією з найнагальніших потреб нова спільнота. Звідси можна скласти певне уявлення про армію ісвощиків, зібраних разом на бруківці столиці. У деяких статистичних звітах, які я бачив, їх оцінюють у 8000. У деяких кварталах ви можете побачити сотні з одного погляду; а коли ми врахуємо, що довжина всіх вулиць Петербурга становить майже 400 верст, то не може бути надмірною оцінкою вважати двадцять п'ять карет на кожну версту.
Ми вже бачили, що в Петербурзі в одному місці стоять три будинки поруч, пройти які пішки займе людині добрих півгодини. Ранковий візит, вечеря та вечірній візит можуть коштувати йому цілого дня. Взимку вулиці вкриті глибоким сніговим пилом, усипаним незліченними кристалами льоду, які постійно подрібнюються на дрібний порошок, і через який Аваде так само стомлююче, як і через піски Сахари. Крім того, різкий північний порив, який нестримно лунає широкими повітряними вулицями, змушує кожного чоловіка з радістю заповзти в сани, де він може накинути мантію на обличчя й закутатися в хутра з головою й усім. Навесні половина Петербурга - суцільне болото, а влітку від нестерпного пилу справді перекриває подих, розслабляє всі м'язи ніг. Тож не дивно, що найрішучішому пішоходу в Петербурзі незабаром набридає ходити власними ногами, і він у повному відчаї вигукує своє «Давай! до першої дрошки.