«Ya Inostranez (я іноземець), геть капелюха, росіянин», — каже німець, і «Перепрошую, шановний пане», — відповідає росіянин і знімає капелюха. Цілком природно, що «Іностранець» має прагнути зберегти якомога довше предикат, який дає йому право на такі відмінності. Росіяни природно прагнуть об’єднати іноземців із підданими імперії. Час від часу з'являється указ про те, що всі іноземці, які оселилися на певний час у будь-якій частині імперії, повинні без церемоній присягати на вірність російському прапору, що всіх їх лякає. Як купець або
У цьому сенсі один росіянин, говорячи про якогось професора, родом з Угорщини, сказав мені: «Ти маєш його дуже добре знати, він з твоєї сторони».
ремісник, який не отримав жодного конкретного звання ("Цлійн") за будь-яку службу державі, не міг зареєструвати себе в будь-якому іншому класі, окрім класу купця чи громадянина, і як такий підлягав би військовій службі, дисципліні палиці та іншим задоволенням такого ж роду, будь-яким способом, звичайно, намагаються уникнути вироку. Після появи таких указів деякі залишають імперію на деякий час і повертаються з новими паспортами як новоприбулі іноземці; інші вміють отримати ці паспорти, не виїжджаючи за межі країни, або через SHP якимось іншим способом, і таким чином вдається передати свої привілеї своїм дітям, які також зареєстровані як іноземці.
«Іностранець», якщо він хоча б якоюсь мірою є людиною «comme il faut» [пристойною], якщо він може відкинути свою німецьку сором’язливість, добре одягатися, грати в карти, говорити дурниці в належному тоні чи клеїти дурня будь-яким іншим пристойним способом, може розраховувати на те, що його наполовину зарахують до дворян по всій Росії та запрошуватимуть на вечірки, з яких у будь-якій іншій країні його професія його б виключила. У провінції нерідко можна зустріти помічників німецького аптекаря серед танцюристів на балах і дворянських зібраннях, і навіть у Санкт-Петербурзі іноді трапляється, що іноземний лицар аршина може вивести свою партнерку на танець у тій самій сукні, яку він сам відміряв для неї кілька днів тому. Було б дивно, якби ці люди не брали на себе трохи зайвого з огляду на ці переваги! Вони виїжджають з такою кількістю коней, яку дозволяє закон, наповнюють свої льохи шампанським, влаштовують бали та карткові вечірки, які вшановують своєю присутністю надвірні та статські радники; їхні дочки націлюються на еполети полковників і генерал-майорів, а їхні сини зітхають за дочками чиновників і поміщиків.