Торговців гіпсовими фігурками тут юрбиться більше, ніж на їхній італійській батьківщині. Одного ранку я побачив дивну зустріч між двома слугами, один з яких мав кошик, наповнений паперовими стружками, з якого визирала постать Гете, за Раухом, з руками за спиною; а другий купив для свого господаря гіпсового Наполеона, — до речі, дуже модну фігуру серед російських офіцерів від Кавказу до Сибіру. Останній тримав свого Наполеона в зброї, і, оскільки найнижчі росіяни завжди сповнені компліментів, він робив велику кількість поклонів, які Наполеон був змушений зробити з ним. Це виглядало так, ніби колишній імператор робив комплімент Гете, який серйозно слухав його, заткнувшись по підборіддя в обрізки паперу.
Оскільки це регулярне національне свято, імператор вважає своїм обов’язком вшанувати його своєю присутністю та бере з собою всіх своїх синів і дочок. У яскравий ясний день, який іноді дає навіть петербурзький квітень, треба визнати, що прогулянка тут серед усіх цих значних і нікчемних людей дає одне з найвеселіших видовищ сезону; це як би ранок ночі великого посту.
У Вербну суботу (Вербну суботу) відбувається великий хресний хід, наслідуючи вхід Христа в Єрусалим, і всі стікаються до храмів, несучи гілочки і співаючи. Священики окроплюють гілку і гілочки свяченою водою і додають благословення в угоду; більша кількість тоді відносить свої долоні. До пізнього вечора треба зустріти цілі групи, тату, матері та дітей, а за ними йдуть слуги; навіть немовля на руках uiu'se тримає пальмову гілочку, окроплену й освячену, тонку в крихітному кулачку. Що стосується хлопців, то найкраще, що вони можуть використати свої гілочки, — це пошмагати ними один одного, що вони чудово роблять. Деякі з більш благочестивих залишають свої гілки до неділі в церкві, а багато хто підвішує їх над своїми ліжками, приписуючи безлистим гілочкам всілякі цілющі властивості. Діти теж дбайливо плекають своє, але з іншою метою. По всій Росії існує звичай карати тих, хто спав надто пізно у Вербну неділю, щоб відвідати ранню месу, бичуючи їх пальмовими гілками. Дівчата й хлопці так охоче дотримуються цієї дисципліни, що вони прокидаються півночі, думаючи про це; і як тільки світає, вони бігають групами в пошуках сплячих, яких вони карають, співаючи цей вірш: —
«Верба б'є! Б'є до сліз; Я не б'ю; Верба б'є!»
(Б'є жезлом — б'є до плачу — я тебе б'ю, а не б'ю жезлом.) Цей звичай панує по всій Росії, і імператорські діти користуються цим привілеєм так само охоче, як і нижчі ранги.