Місто Полтава стоїть на підвищенні на березі Ворсклини, на березі яру, в який спускається частина міста. Це маленьке старе місто все ще займає ту саму територію, що й за часів Петра Великого, і відокремлене великим простором від нових районів, які виросли навколо, і тепер займають набагато більшу площу, ніж Юї саме місто. Поле битви лежить на північному сході. Це ідеально рівне плато, приблизно дві ліги завдовжки та одну лігу завширшки, що закінчується в напрямку до міста та річки крутими урвищами заввишки 150 футів II. У центрі поля зараз височіє невеликий пагорб висотою 60 футів і 100 кроків в окружності, під яким поховані останки тих, хто загинув у тій пам’ятній битві. На вершині височіє хрест із таким написом: «Але про Петра ви знаєте, що мало було для нього життя, коли б Росія жила славно і процвітаюче». Кажуть, що ці слова Петро сказав деяким своїм генералам, які прийшли привітати його з початком битви.
З вершини цього пагорба можна легко оглянути все поле. Ні в одній частині землі немає іншої нерівності, якщо не брати до уваги залишки окопів, що оточували російський табір. На всьому полі не стоїть ні хати, ні дерева. На краю поля знаходиться жіночий монастир, який під час битви зайняли шведи. На північному узбіччі знаходиться глибокий яр, через який петляє повільна брудна притока Ворскли, і своїм незнанням про існування цього яру шведи можуть списати втрату дня. Початок битви склався цілком на їхню користь, вся російська кіннота летіла перед шведською, і якби останні переслідували втікачів «на кілька сотень кроків далі, вся російська кіннота, мабуть, була б кинута в той яр, де вони ніколи не змогли б зібратися; але шведи нічого не знали про яр і припинили переслідування, коли прибули на кілька сотень ярдів від його краю. Росіянам дозволили оговтатися від паніки, і вони завершили битву перемогою.
Для України і Малоросії Полтавська битва мала найвирішальніші наслідки. Їхні надії на незалежність були розбиті, і Петро вчинив безжально варварство проти тих із дворян, які виявляли бажання скинути московське ярмо. Шведських і німецьких офіцерів, що потрапили до його рук, розважали з княжою пишнотою, а все поле було вкрите тілами загиблих від руки ката козаків і малоросів. Декого посадили на палю, деяких повісили, а інших, переламавши всі кінцівки на колесі, залишили корчитися в безнадійній агонії навколо знарядь тортур. На зміну цим стратам відбулися конфіскації та позбавлення привілеїв. Донині Полтавську битву згадують у всій Малоросії з почуттями, подібними до тих, якими згадують у Богемії битву на «Білій горі».