До підкорення всі малороси були вільними людьми, і кріпацтво, стверджують вони, між ними ніколи не було відомо. Це росіяни, кажуть, завели половину народу в рабство. Dming перше століття після унії. Мала Росія й далі мала своїх власних гетьманів і зберегла багато своєї давньої конституції та привілеїв, але все це було зметено ретроградними реформами минулого та нинішнього століття. Навіть назва Малоросія з 1837 року була скасована і більше не зустрічається в жодному офіційному документі. До того року було малоросійське генерал-губернаторство, але канцелярія була ліквідована, а колишній напис над урядовою гостинкою в Полтаві стерто. Це дуже образило вельмож країни, і чужинець не залишиться серед них, не почувши гірких скарг на цю тему.
Інша претензія — нещодавно встановлена тютюнова монополія, яка стала джерелом великих прибутків для малоросійців, зокрема для казаків, або вільних селян, які раніше забезпечували більшу частину імперії духмяною травою. Коротше кажучи, єдиний привілей, який зберегли за собою дворяни, це привілей виробництва і продажу алкоголю, який у Великій Росії також є державною монополією, а в Малій Росії поширений на міста, але не на села. Можливо, цей останній привілей, що залишився, є тим, якого щирий і розумний патріот найбільше бажав би позбутися. У російському розумінні цього слова малоросійці мають дуже мало патріотизму, бо вони виявляють лише велике співчуття до тієї сліпої відданості своїм імператорам, такої характерної для московитів.
Малоросія раніше була республікою під захистом Польщі, і дворяни досі зберігають багато знаків своєї золотої доби незалежності. У багатьох будинках знайдуться портрети всіх Хмельницьких, Мазеп, Скоропацьких і Расумовських, які в різні часи мали гетьманський сан, і дбайливо зберігаються рукописи, що стосуються тих часів. Історія Малоросії — це галузь, яка ще мало досліджена, але західний європеєць, який відвідує цю країну, буде здивований великою кількістю історичних спогадів з якими переповнена кожна частина країни. Малоросійських історій справді не завжди можна друкувати, але не бракує старовинних літописів, написаних вітчизняними істориками, рукописні копії яких знайдеться в домі чи не кожного знатного вельможі.
Одна історія, історія Бантиш-Каменського, у чотирьох томах, була надрукована і, як кажуть, була тісно пов’язана з невдалим повстанням 1825 року. Ця праця користується великою популярністю. Вона написана сміливим стилем і ніколи не могла бути опублікована, хіба що під час порівняно брудного правління Олександра. Книга лестить національному марнославству і забобонам малоросів, але в іншому її достоїнство дуже другорядного порядку, бо вона повна фальшивих поглядів і безпідставних тверджень.