але їх оточує дивне, погане на вигляд передмістя, що складається з безлічі маленьких козацьких хаток, плетених з глини та лози. Вулиці ґрунтові, за винятком Московської, і для цього використали такий м'який камінь, що краще було б його взагалі залишити. Коли камінь трохи потрепається, ця вулиця, поза всяким сумнівом, буде найгіршою. У кількох є тротуари, переважно дерев'яні. Після тривалого дощу, коли тісна чорнозем степу розчиняється на глибокий, густий, надто жорсткий, слизовий пудинг, важко уявити надзвичайне видовище, яке представляє рух піших людей і безліч транспортних засобів на вулицях міста. Єдиний спосіб, який люди мають для створення будь-якої міцної опори, — це засипати ями гноєм. Деревина надто дорога, щоб використовувати її для такого використання. Яким би неприємним не здавався цей матеріал для ремонту, використання його неминуче в цій безлісій і безкам’яній країні, і людині достатньо лише спробувати пройтися вулицями Харкова в погану погоду, щоб знати, як оцінити це відкриття в його справжній вартості. Є частини міста, де можна порозумітися, лише перестрибуючи з одного смітника на інший. «Ти легко зможеш піти зі мною на чай сьогодні ввечері, — сказав мені друг Харкоффа, — бо сьогодні вранці дорогу до дверей мого будинку свіжо вистелили гноєм».
Часом будь-яке спілкування між добре одягненими людьми було б неможливим у Харкові, якби вони не були так добре забезпечені кіньми та екіпажами. Тут можна побачити більше карет, запряжених четвериком і шестериком, ніж у шести німецьких столицях разом узятих. У столиці України цілком звично їздити до сусіда на шести конях, а багнюка часто така глибока, що всім шістьом вистачає роботи. Для тих, хто не має екіпажів, є дрожки, які можна найняти за помірнішою ціною, ніж на півночі. За 200 рублів (9 фунтів) у Харкові можна купити пару хороших коней. Понад 200 000 рублів, зважаючи на вартість проїзду та кількість найманих екіпажів, сусіди, мабуть, витрачають на поїздки один до одного в гості — сума, яка в будь-якому місті подібного розміру в Західній Європі пішла б на прибуток шевцям.
У Яркоффі є чотири книжкові магазини — три російські, де продають книжки за фунт і навчання за ціною, і один французький, власник якого хвалиться, що оцінює свої інтелектуальні речі за їхньою внутрішньою вартістю. Для книжок Liis він знаходить продаж, поєднуючи зі своїми літературними справами торгівлю вином, лікерами та сигарами. Тим не менш, певний прогрес є, бо п’ятнадцять років тому у Кляркова був лише один книготорговець.