Тепер він почав брати активну участь у справах більш публічного характеру. Він став президентом ложі вільних каменярів у Москві та заснував товариство для полегшення становища тих, кого Авере заслав до Сибіру. Ці заняття дали йому можливість проявити своє красномовство, дар, існування якого він, мабуть, сам не підозрював; і він так сильно набув, користуючись нововідкритими повноваженнями, що у віці п’ятдесяти років він вирішив придивитися до ситуації як проповідник. Він дуже старанно готувався до своєї нової посади, і, склавши іспит перед консисторією, незабаром після цього був призначений до лютеранської церкви в Харкові, де до кінця свого життя з великою ревністю присвятив себе духовним інтересам своєї громади. Свою платню він віддавав бідним, а крім того, власним коштом побудував школу та парафію. Його кар'єра була строкатою. Він бачив життя в усіх його проявах і навчився на власній основі правильно оцінювати страждання бідності. У товаристві він Авас веселий і ніжний; на кафедрі його запал іноді межував із нестриманістю. Він справді був настільки ревним, що навіть хвороба не могла втримати його від церкви в неділю. Не раз він покидав своє ліжко, щоб піднятися на амвон, і наприкінці служби доводилося знову нести додому до свого ліжка. Проте він ніколи не готував проповіді, а завжди покладався на натхнення моменту. Дійсно, іноді він казав, що його отара складається з суклі флуктуативних матеріалів, про які він ніколи раніше не знав...
визначив, як буде створена конгрегація, і він вважав, що обов’язком священнослужителя є якнайбільше пристосувати свою проповідь до слухачів, з якими він мав виступати.
Його смерть була такою ж легкою, як і його життя було позначене активністю та завзяттям. Одного разу в неділю він сидів за своїм письмовим столом, де щойно закінчив листа своєму синові такими словами: «Так багато, мій любий хлопчику, на сьогодні; я напишу тобі знову наступного листа, якщо я не помру раніше». Він підвівся зі свого місця, щоб піти до своєї церкви, але раптом повернувся до своєї дочки і сказав: «Дитино, я повинен залишитися вдома». Сила мене не дає. Рука ангела смерті наді мною». Негайно покликали лікаря, донька палко молилася, але перед настанням ночі добрий чоловік помер, з цілковитим покорою і повним довіри до свого Бога.