благочестивий жах. Колоністи, відповідно, при першій появі свіжого рою збирають солому, виноградні гілки та сухий гній, скільки можуть, і з їх допомогою розпалюють багаття навколо полів і земель, які, як вважають, найбільш бажано захистити. Цей спосіб, однак, часто виявляється повною невдачею, бо коли один із цих незліченних зграй падає на землю й пасеться в напрямку вогню, одна лише вага загальної маси примушує перших рядів у полум’я, де, можливо, гине кілька тисяч із них, але їхні тіла гасять вогонь і залишають вільне поле для наступаючого ворога.
Іноді колоністам вдається за допомогою диму налякати рій і змусити його знову піднятися в повітря, і тоді виявляється велика майстерність, щоб змусити його полетіти з полів, які він хоче зберегти. Якщо поблизу є лиман або море, вважається чудовим доцільним загнати сарану у воду, у яку вона падає такими величезними масами, що їхні тіла утворюють нарешті маленькі плавучі острови; на них встановлюються їхні щасливіші супутники на висоту двадцяти чи тридцяти дюймів. Якщо з берега дме сильний вітер, ці піраміди сарани, звичайно, виганяються в море, і більше про них нічого не чути; але якщо вітер слабкий, вони повертаються до берега, де невдовзі висушують крила й готуються до нових нападів. Тим часом мільйони, які знайшли водяну могилу, надають чорного відтінку піні бурунів і лежать розкидані вздовж узбережжя 1(^n g ліній, які виглядають як величезні маси водоростей, викинутих хвилями. Хитрість сарани в таких випадках дивує. Зграя, яку за допомогою сильного вітру було вигнано в море, часто буде повернутися до берега, не намагаючись летіти за вітром, а рухаючись на навіт, з послідовними галсами, у звичайному морському стилі.