Багато російських дворян володіють величезними земельними наділами в степу. Серед найбільших власників можна назвати родини Потоцьких, Орлових», Расумофтських, Скаршинських, Воронцофтів і т. д. Невелика кількість населення унеможливлює, навіть якщо не існувало інших перешкод, підвести під плуг якусь дуже значну частину своїх маєтків; і, отже, більшість заможних землевласників визнали своїм інтересом приділити свою головну увагу Розведення овець, великої рогатої худоби та коней, мабуть, існувало в практику володарів степу подібним шляхом
Tshnhawn — південноросійське слово для slieplicrJ. Табунчиком називають людину, якій доручено доглядати за табуном коней.
більший простір землі, і таким чином отримати підтримку від землі, надто бідної, щоб дозволити пасовище для будь-якої іншої худоби.
Невелика кількість жеребців і кобил, переданих під опіку пастуха, відправляється в степ як ядро табуни. Лошата зберігаються, а табун дозволяється збільшувати, доки кількість коней не стане приблизно настільки великою, наскільки маєток може зручно підтримувати. Одначе велика рідкість, коли табуна містить більше тисячі коней, але є в степу поміщики, які нібито мають вісім чи десять таких табунів у різних частинах країни. Лише тоді, коли табун вважається повним, ОА\мери починають отримувати від нього прибуток, частково використовуючи молодих коней у самому маєтку, а частково продаючи їх на ярмарках або мандрівним торговцям конями, які працюють у державних підрядників.