У дуже ранній період історії, — можливо, ще за часів Геродота, але, безперечно, за часів мілетійців, — лой був предметом експорту зі Скіфії. Зараз великі сальні мануфактури, або, як їх називають, Салгани, знаходяться виключно в руках вихідців з Великої Росії, які мають свої заклади по всіх частинах степу. Вони скуповують бідних волів сотнями й тисячами і, відгодувавши їх за сезон, женуть у салгани на забій. Якщо сезон хороший, тобто досить вологий, так що тварини можуть добре відгодовуватися, видоутворення, ймовірно, буде добре, але тривала посуха має згубні наслідки. Лойничні котли залишаються порожніми, і в бідного мізерного вола не залишається нічого, крім шкури, якою він може заплатити за свою дошку. Після такого сезону власники салганів зазвичай закривають свої книги та оголошують себе неплатоспроможними, оскільки вони рідко володіють великим капіталом і зазвичай продовжують свої операції на гроші, авансовані торговцями морських міст.
Ближче до кінця літа лойник починає гнати своїх волів невеликими групами до салгану^ загалом просторого двору, оточеного будівлями, необхідними для неприємного виробництва. Є великі терени, де можна різати волів, і будинки з величезними котлами, у яких варять їхнє м’ясо. Інші будівлі відведені для соління шкур, крім них є рахункові будинки та житла для робітників. Влітку вся територія залишається без оренди, за винятком собак і хижих птахів, які кружляють цілий рік, приваблені нудотним запахом місця, оскільки восени ґрунт настільки насичений кров’ю, що запах зберігається до кінця року, незважаючи на зимові вітри та весняні шторми з північного заходу.
Для собак цей запах здається досить привабливим. Для нюхових нервів недосвідченого незнайомця це безмежно огидно, але тим більше це повинно бути для тих бідних волів, яких змушують йти на цю їхню сцену страти. Здається, наближаючись до місця, вони усвідомлюють, що їх чекає. Вони відчувають запах огидного салгану здалеку, чим ближче наближаються до нього, стають дедалі неспокійнішими, і часто лише основною силою їх вдається затягнути до фатального вольєру. Тоді їхнього жалібного реву достатньо, щоб пробудити співчуття в усіх, окрім сердець їхніх катів. Щоб загнати їх у салган, не завжди вистачить ні сили, ні ударів, але до у кожному місці такого роду кілька ручних волів, які звикли до сцен, що там розігруються, і яких навчили спокушати своїх братів, що ревуть, на свою долю. Цих зрадників виводять і змішують із стадом, потім вони ведуть приречену й зневірену юрбу на сцену бійні; і коли бідолашні створіння увійшли у двір, брама зачиняється перед ними, і вони більше ніколи не виходять, окрім як у формі сала та шкіри.