За гарної погоди сцена, звичайно, зовсім інша. У своїй просторій шабашці тшабаун несе з собою безліч зручностей; і якщо він натрапляє на гарне пасовисько, то сидить там цілими днями разом. Його маленька кухня негайно приводиться в порядок; один чайник кипить для себе та його людей, а інший для його собак; лютий і грізний набір тварин, які, хоч і не зрівняються за інтелектом із собаками німецької вівчарки, є неоціненними в країні, яка кишить вовками. У той час як один із учасників виконує обов’язки кухаря, інші не позбавлені своєї професії. Один, мабуть, здирав шкіру з мертвої вівці, інший виконував роль лікаря для хворих членів оттари, тоді як дехто знайшов достатню роботу в доїнні; бо у великій отарі часто є не менше п’яти-шестисот овець, яких потрібно доїти. Це молоко, поміщене в дерев’яні посудини, виставляється на сонці, і перетворюється на вид сиру, відомий у всьому степу під назвою грінс. Цей сир, як тільки стече сироватка, упаковують у козячі шкури, вивертаючи всередину хутро. Шкірка надає йому своєрідний аромат, але це, на думку південних росіян, одна з головних його рекомендацій.
Вони також не позбавлені своїх видів спорту, поки mamaUga кипить у товариському чайнику. Рідко день минає без погоні на вовків; зайця можна часто заганяти, а якщо доглядати за пастками, можна виготовити багато пернатої дичини, щоб змінити одноманітність їхнього щоденного тарифу. Вони також не позбавлені частих гостей, щоб поділитися продуктами своєї погоні. По степу постійно блукають подільські селяни в пошуках роботи, солдати у відпустці, дезертири з армії, кріпаки-втікачі з внутрішньої Росії; і тшабаун з такою готовою гостинністю, якої рідко можна зустріти в будь-якому кочовому племені, приймає кожного незнайомця на свою скромну їжу. Бідолашний утікач може спокійно провести ніч під притулком собак тшабауна, до яких не наважується підійти жоден незнайомець, а вранці мандрівника рідко відпускають без свіжого знака доброти господаря.