у групи біля стіни, і тісніше підкрадайтеся, щоб взаємно передати трохи тепла один одному. І не від холоду їм доводиться найбільше страждати в цих випадках. Рано взимку вони ще знаходять під снігом трохи осінньої трави, і табунчик розкидає трохи сіна по стайні, щоб допомогти їм розважити нудну ніч. Однак звичайна необачність російського закладу рідко дозволяє закласти достатній запас сіна на зиму. З настанням сезону сіна стає мало, і його потрібно зберігати для більш цінних каретних і сідлових коней, а табунтшик змушений задовольнятися частиною сухого очерету та соломи, запасених на паливо. Заради цього йому незабаром доведеться битися з кухарем і обігрівачами, чиї інтереси завжди переважають інтереси бідних табуїнських коней. Вони, якщо зима триває довше середнього терміну, часто перетворюються на солом'яний покрив дахів, а іноді навіть з'їдають один одному хвости та гриви; і це в країні, де щороку влітку спалюється більше трави, ніж вистачило б, щоб забезпечити достаток сіна на століття зим! Навряд чи когось здивує, дізнавшись, що зима — це сезон хвороб і смерті степових коней. Після найтемнішої зими бідолашні створіння з’являються зграєю хворобливих скелетів; але коли сезон був суворим або надзвичайно довгим, можливо, більше половини з них занурилися в свої страждання або настільки ослабли, що наступних шести місяців навряд чи вистачить, щоб повернути їм звичний дух. 1833 рік був надзвичайно руйнівним для табуїстів, і вони не оговталися від його наслідків п’ять років потому, коли я востаннє відвідав степ. У такі голодні роки за сіно іноді платять величезні ціни; однак кожен дбайливий землероб може захистити свою худобу від таких страждань за допомогою невеликої праці та передбачливості. У відповідну пору року він може мати стільки сіна, скільки йому заманеться, лише для того, щоб його скошувати: а літній клімат такий сухий, що сіно завжди можна нести додому та складати в стоги протягом кількох годин після того, як його скошують.
Від тягот звичайної зими коні швидко оговтуються серед великої весни. Рясна молода трава вкриває землю, як тільки розтанув сніг. Покалічені привиди, які викрадалися кілька тижнів тому, з виснаженими кінцівками й опущеними головами, наприкінці першого місяця такі ж дикі й пустотливі, ніби вони ніколи не відчували незручностей шестимісячного голодування. Жеребці вже почали формувати свої окремі фракції в табуні, і іржання, стрибання, гарцювання, галоп і бій весело тривають від берегів Дунаю до самого серця Монголії.