Змія, однак, є ворогом миттєвим у порівнянні з маленькою комахою, яка час від часу відвідує степ і часто позначає свою присутність найстрашнішим спустошенням. Цією комахою є сарана. Іноді про нього нічого не чують кілька років поспіль, а потім знову він проявляється, більш-менш, кожного сезону протягом чотирьох-п’яти років разом. Коли німецькі колоністи вперше прийшли в країну, приблизно тридцять років тому, про сарану не було чути багато років. Відомо про існування двох видів, але вони жили як інші комахи, помірковано розмножуючись, і про них ніколи не говорили як про предмети страху. Близько 1820 року було вперше помічено, що сарани стало значно більше. У 1824 і 1825 роках вони почали створювати проблеми; але в 1828 і 1829 роках вони прийшли в таких величезних хмарах, що сховали сонце, знищили врожай і в багатьох місцях не залишили після себе жодного сліду рослинності. Бідні колоністи були в розпачі, і багато з них думали, що Судний день наближається. Вони просили поради щодо того, що їм робити, але їхні росіяни й татари-сусіди не могли нічого підказати, найстарші з них не пам’ятали таких сцен спустошення, хоча вони пам’ятали, що чули про подібні лиха, які траплялися за днів їхніх батьків. За цих обставин німці взялися за роботу і винайшли систему дій, за допомогою якої багато полів було врятовано від пожираючих роїв. У 1830—1831 і 1832 роках сарана продовжувала вшановувати Бессарабію та решту Південної Росії своєю присутністю, але не в таких жахливих масах, як протягом двох попередніх років. У 1833 році завдана ними шкода була порівняно незначною; а з 1834 року вони взагалі перестали з'являтися в зграях.
Колоністи створили собі своєрідну саранову поліцію. Той, хто першим побачить, що наближається рій, зобов’язаний негайно підняти тривогу та якнайшвидше повідомити шидзе, який негайно накаже всьому селу, і всі чоловіки, жінки та діти вийдуть, озброєні дзвіночками, жерстяними чайниками, рушницями, пістолетами, барабанами, батогами та будь-якими іншими гучними інструментами, до яких вони можуть потрапити. Після цього здіймається жахливий шум, який часто відлякує рій і спонукає його своєю присутністю облюбувати тихіші райони. Коли російська імператриця відвідала Одесу в 1828 р., вона мала нагоду побачити рій сарани, відляканої від саду пана Рейно артією, озброєною лише барабанами.
Якщо сарана відчуває огиду до шуму, вона все одно є більшим ворогом куріння, проти якого сам Роял Джеймс не розважав морка.