Мабуть, коли я говорю про дивовижних тварин, я не повинен згадати старого біловолосого росіянина, який служив у рибальській хатині, щоб носити воду та пейфонн в інших службах, і якого варто описати, хоча б для того, щоб позбавити художників будь-якого звинувачення в перебільшенні в їхніх зображеннях морських і річкових богів, тритонів тощо. Ніколи, доки я живу, я не зможу забути його грубе, дике, волохате, очеретяне обличчя, яке часом нагадувало мені селян, яких перетворювали на жаб, на картині Рубенса в Мюнхенській галереї. Іноді цей чоловік здавався живим образом шекспірівського Калібана. Його ніс був вогненно-червоний і роздутий, як морда вола; очі лежали глибоко в печерах, як у бабака; брови, які ця істота була достатньо добродушною, щоб дозволити мені виміряти, нависали над ними на два дюйми завдовжки; борода починалася відразу під очима, на вилицях, і звисала на волохаті груди на довжину яла; навіть ніс був посаджений довгою щетиною, як пагорб, засаджений розкиданими ялинами, а вуха були буквально такі ж вовняні, як у кози. Було втішно чути, що ця дивна істота, не схожа ні на яку людину, справді була молодцем і завжди виконувала свою роботу тихо, без ганьби; і більшість цих рибалок, хоч і бідних, були такі сповнені дотепності та гумору, мали стільки жартівливих історій, щоб розповісти їх, і так багато справжньої веселості, розповідаючи їх, що я довго згадуватиму, із задоволенням, ту ловлю, яку я провів з ними на піщаній берегині Дністра.
Наступного дня ми повернулися в Люстдорф до вечері, не зупиняючись, щоб оглянути щось далі по Степу. Почався сильний дощ, і в Степу навіть у найкращу погоду досить нудно. Мої останні кілька днів у Люстдорфі були проведені в зборі інформації від колоністів, циган, пастухів і табунів, що мене вважало дуже цікавим, — мабуть, більшим, ніж я можу пробудити в читача своїм недосконалим описом. Однак поступово я виявив, що мої джерела знань вичерпалися, тож я почав медитувати про екскурсію серед нових сцен. Тому я зібрав свою письмову валізу, попрощався з моїм гідним господарем і його гарною дочкою й приготувався до подорожі до античних регіонів Таврії.
«Dl — сказав одного ранку молодий поляк, кидаючись у офіс графа Т, на бульварі в Одесі, де я чекав,
"тут є хтось, хто розмовляє французькою?" Так, сер, це 77101 quV — Сер, вони не приймуть мене r " Але о, сер.?'