У день нашого приїзду в Бакшисерай, а точніше в сусідній жіночий монастир, випала річниця великого церковного свята, яке щороку збирає половину християн Криму, і, як напередодні був великий татарський ярмарок, дороги були дуже жваві, безперервно лунаючи від стукоту коліс і тупоту коней. Піших пасажирів було небагато, але цілі загони пролітали повз нас на своїх маленьких гірських скакунах, а російські трійки мчали, як стріли, повз важкі, скрипучі татарські мадяри, які скромно відходили вбік, щоб дати дорогу своїм аристократичним побратимам. Ці мадяри схожі на великі скрині, закріплені на колесах, які, незмащені, видають страшний шум. У них є отвір спереду, крізь який видно лише водія, але, оскільки вони служать мандрівними гаремами, іноді можна вловити миготливий погляд однієї з вогнеоких красунь усередині. Найкрасивішою технікою, яку ми зустріли, були просторі відкриті вози селян із грецької колонії, що стояли в горах між двома вежами. Усі вони були наповнені вродливими обличчями, що сміялися, а високо посередині, як на президентському кріслі, завжди сиділа надзвичайно красива жінка зі світлим кольором обличчя та чорним волоссям, одягнена в чорний шовк, багато прикрашений золотими прикрасами. На чолі цих гречанок красувалася діадема, яка виглядала дуже королівсько, а їхні руки були прикрашені нитками золотих дукатів. Усі вони люб’язно шріли, мабуть, тому, що їхні вуха весь час вітали пахощами їхніх супутників-чоловіків.
Мені сказав один грек з нашої партії, що ці люди прибули близько двадцяти років тому з Малої Азії, врятувавшись від знущань турків під час грецького повстання, знайшовши притулок на російських кораблях. Імператор призначив їм землі в Криму, де, як можна судити з їх зовнішнього вигляду, вони процвітали і розбагатіли. Але золоті застібки та діадеми привезли з їхніми колишніми домівками.
У всіх важливих політичних рухах Крим і північне узбережжя Малої Азії з найдавніших часів звикли до обміну жителями один з одним. Раніше «варвари» переходили з таврійського узбережжя до Азії, але тепер відбувається навпаки, і діти півдня, переслідувані варварами, знаходять гостинний прийом серед лютих племен Скіфії.