Одеса: Чорноморський порт, базари, німецькі колонії та печери Дністра

Восени 1836 року, коли море замерзло на відстані семи верст від узбережжя, грецьке судно було загнано сильним північно-східним вітром так глибоко в лід, що воно залишилося міцно заблокованим. Екіпаж віддав корабель за втрачене і намагався врятувати своє життя, перепливши по льоду на берег. Проте хвилювання моря спричинило такий рух льоду, що він розколовся, і бідолашних моряків розкидало на різних уламках, і, звичайно, вони наражалися на найбільшу небезпеку. Кілька козаків і частина німецьких колоністів тепер, з великою відвагою, вирушили їм на допомогу і, забезпечивши себе дошками та довгими жердинами, проклали мости від однієї крижаної маси до іншої, і таким чином вдалося врятувати багатьох. Траплялося, що шматок льоду, на якому стояли капітан, лоцман і один з матросів, розділяла така широка прірва, що до нього не можна було дістатися; і коли стало очевидно, що він дрейфує в море, вони вирішили спробувати переплисти. Матрос, однак, був єдиним із трьох, хто коли-небудь досяг протилежного берега; капітан був навантажений важким мішком з грошима, який він прив’язав до пояса, і він, і пілот були затоплені масою льоду, яка пливла до них хвилями. Більше вони ніколи не з'являлися. Тим часом уже стемніло, але, оскільки крики нещасних страждальців ще лунали з різних сторін, козаки продовжували свої зусилля, а решту врятували в човні. Моряки заявили, що капітан і лоцман заслужили свою долю, оскільки вони самовільно пустили судно в лід заради страховки, яка більш ніж удвічі перевищує його вартість.