Монастир розташований на своєрідному півострові, на вершині якого стоїть такий важливий для Одеси маяк. Кажуть, що скло в ньому англійське, але я сумніваюся в цьому, оскільки воно мало багато дефектів, а дефект скла на маяку іноді може свідчити про знищення корабля, бо без дефекту скла світло було б видно за кілька сотень ярдів далі в морі. Монастирський півострів вважається небезпечним для ковзання, і, справді, часто виявлявся руйнівним, коли його подовження у формі піщаного берега, яке тепер зникло, простягалося на значну відстань.
Вийшовши з монастиря, я їхав невеликою стежкою, що пролягала між високою степовою терасою та морським узбережжям, серед випалих масивів землі, як я вже описав, яка поступово вкрилася пишною рослинністю, і, будучи захищеною від сильних вітрів, навіть подекуди кущами та шовковицею.
Ліворуч лежало спінене море, а праворуч — урвище степу, населене галками, совами, орлами та іншими птахами, що вили гнізда в зовсім недоступних місцях. Оголена сторона chfF чітко показувала всі різні шари, які накопичилися на ній за тисячі років.
Зверху лежало півтори товщі дрібного жирного ґрунту, а одразу під ним — фатальний шар вапняної землі; нижче кілька сажнів жовтої глини, потім п'ять чи шість червоної, під цим знову дуже товстий шар гнилого каменю, з якого побудована Одеса, а нижче знову, до берега моря, тверда блакитна глина.
Всі верхні шари, навіть кам'яні, проникні для води, яка ніколи не накопичується, поки не досягне блакитної глини, і, отже, всі колодязі повинні бути викопані принаймні до цього рівня. Блакитна глина є найнижчим відомим шаром, оскільки, звичайно, ніщо інше, як суто науковий інтерес, не може спонукати будь-кого копати глибше, і вона продовжується навіть під морем, яке знаходиться в ній, як у басейні. Він є місцем стоянки кораблів в Одесі. Надзвичайна однорідність верхньої поверхні степу може бути лише наслідком внутрішньої одноманітності геологічної будови.