Мій товариш покинув мене, щоб піти до Асофського моря, щоб заволодіти маленьким островом, залишеним йому у спадщину, але оскільки я завів багато приємних і корисних знайомств серед професорів Ліцею та серед німецьких купців, я провів час дуже приємно. Після того, як я добре познайомився з містом, я подумав, що міг би наважитися розширити свої розвідки та зробити кілька екскурсій: спочатку в околиці Одеси, а потім до німецьких колоній і Дністра.
Подібно до жителів великих міст, одесити прагнуть втекти звідти на село в квітучу пору року і насолоджуватися, як можуть, принадами руїнського життя навіть у своїх непривітних степах, де природа, здається, постійно противиться їхнім планам. Я побував у кількох таких коймтріських сидінь, або хуторів, як їх називають (чому я ніколи не міг розібрати, бо це слово не є ані російським, ані італійським), на які їхні власники витратили сотні й тисячі, хоча там майже не було видно жодного дерева чи куща; і нелегко розбити навіть невеликий сад на цій рівнинній, посушливій місцевості, позбавленій джерел, влітку підданій спекотній спекі, а взимку — бурхливому гіперборейському північному вітру. Однак, коли ці труднощі певною мірою подолано, їм потрібно володіти, ці маленькі квітучі оазиси стануть справжніми після безмірної спустошеності степу чи курних вулиць Одеси, і зайнятому купцеві буде добре витрачати те, що він може собі дозволити, щоб забезпечити таку веселу їжу для відпочинку на літні вечори. Задоволення від цих речей ніколи не можна виміряти їхньою абсолютною вартістю, і, безсумнівно, простий маленький хутор приносить своїм власникам таке ж задоволення, як найвеличніша римська віуа. Пригадую одного одеського купця, який виставляв мені ват. Найбільша гордість і насолода — береза в його саду, яка, як він мене запевняв, найбільша в усій Одесі, а отже, і на сто шістдесят верст. Він був заввишки п’ятнадцять футів і такий товстий, що внизу його ледве можна було охопити чотирма пальцями. Ілля радість цього рідкісного екземпляра лісового господарства вже була перевірена, однак хвилюванням, щоб він незабаром не почав чахнути і не загинути. Дерево, яке найбільш процвітає, і, отже, найчастіше зустрічається, це акація; серед квітів жоржина процвітає з найбільшою пишністю.