Таким чином утворилися довгі вузькі басейни, дна яких були трохи вище дна моря, оскільки відкладення, які вони містили, ніколи не виносилися повністю. Їх називали лиманами, і прибій, що розривався на їхніх зовнішніх краях, як і на всіх затоках чи бухтах, викидав пісок у вузькі бари чи дамби, які отримали назву пересіп, від слова, що означає прохід або брід. Ці пересипи являють собою невисокі смуги землі, частково зарослі травою, і мають незвичайний вигляд, якщо дивитися зсередини, схожі на вузькі трав’янисті береги посеред води. Те, що справді був такий хід цих утворень, видно з того, що ми бачимо щодня перед нашими очима. Усі ці дії: надходження моря — боротьба його вод з водами річки — опускання берегів — викидання піску на пересипи — щодня повторюються на цих лиманах. У деяких з них, правда, пересипи стали настільки високими, що море проривається лише раз на десять чи двадцять років, але значно більша кількість має постійний отвір у пересипі, крізь який води вриваються і випливають. Ці отвори жителі країни назвали герлами, а в деяких місцях через них перекинуті мости.
Вплив цих людей на атмосферу відповідної країни, коли їхні води не мають сполучення з морем, часто дуже несприятливий, і відомі випадки, коли вітер дме в певному напрямку, коли цілі села хворіють за одну ніч від ефекту міазми, що виділяється стоячою водою.
Проте певна компенсація можлива за ці випадкові ушкодження завдяки достатку, в якому вони постачають одну з перших життєво необхідних речей — а саме сіль.
Лимани великих річок, таких як Дніпро та Дністер, містять мало, через велику кількість прісної води, що вливається в них, а кількість, знайдена в інших лиманах, змінюється залежно від пори року, глибини та інших обставин. Найпродуктивнішими є три лимани Бессарабії, що лежать на південний захід від Одеси, і серед них особливо той, що називається Дусле-Івамін.
Ця Умань вже в червні починає відходити від своїх берегів і відкладати сіль у дрібних кристалах. Ближче до кінця липня цей відклад стає настільки значним, що важко зібрати його, і зазвичай безлюдні береги озера починають оживлятися підготовкою до збору солі. Починають прибувати офіцери корони (корона має монополію на сіль). Дворянство Поділля, Бессарабії та Новоросії посилає своїх агентів, а німецькі колоністи та інші спекулянти збираються і викуповують у корони право збирати сіль у визначеному місці. Офіцер поліції керує всією операцією і оголошує, коли сіль вважається дозрілою; оскільки почати збирати врожай занадто рано, означатиме втрату шансів на подальші відкладення, хоча
Якщо відкладати надто довго, це означало б ризикувати, що всю сіль змиє осінні дощі.