Біднішим чумакам, які змушені ризикувати нещасними випадками зимових подорожей, живеться значно важче, і вони часто гинуть у дорозі. Я сам, мандруючи Україною, невдовзі після танення снігу, бачив, викопані з яру, кілька поламаних саней і залишки волів і чумаків, які пролежали там п'ять місяців. Ці бідолахи взимку на березі Чорного моря, в похмурому негостинному степу страждають майже так само, як капітан Росс на Північному полюсі.
Оскільки ніч була ясною та прекрасною, ми воліли їхати далі на нашій маленькій прудкій бритці, ніж зупинятися на дорозі. Щоправда, він більше нагадував сталактитову печеру, ніж карету, бо був укритий кіркою твердого полтавського мулу й прикрашений з усіх боків сухим кулон краплі; але ми спали в ньому дуже комфортно, незважаючи на це, і зробили значний прогрес у нашому маршруті.
Коли я прокинувся вранці, я побачив, що мій супутник сидів попереду в екіпажі, тримаючи в руці пістолет, зведений на зведення. На моє запитання про причину цього несподіваного руху він відповів, що ямчики навколо Ніколаєва, як відомо, найбільші пройдисвіти в світі, а про нашого нинішнього він не має доброї думки. «Той хлопець щохвилини зупиняється, — сказав він, — і вдає, ніби має щось робити з кіньми, а сам дивиться по степу, наче когось очікує. Я змушений був щохвилини наказувати йому, щоб він не під’їжджав так близько до канав. У них це звичайна хитрість — розстроїти екіпаж, щоб дати товаришам час під’їхати». Я подумав, що Ейвелл повинен уважно стежити за негідником, тому також дістав свій пістолет, тоді як мій напарник час від часу виконував свої команди сильним ударом, який постильйон сприймав так тихо, наче знав, що заслуговує на це. Насправді ніде можливість не породжує більше грабіжників і вбивць, як у Росії. Ведіть його туго, і ви можете робити з росіянином, що хочете; але, якщо кивнути йому за спину, його голова здатна набити всілякими поганими думками. Кілька ударів привели наш постихон у найкращий гумор. Він не лише змінив ходу, а й почав підбадьорювати своїх коней із звичним красномовством свого племені, тоді як раніше він був досить мовчазним і похмурим.
На останній станції, перед нашим прибуттям до Ніколаєва, ми не знайшли коней, і довелося чекати, поки людей пришлють зловити. Ми скористалися цим інтервалом, щоб відвідати Адямку, сусідню військову колонію уланів. Чоловіки жили, як справжні троглодити, у будиночках, викопаних на півдні, але для їхніх коней було споруджено дуже гарні стайні. Імператорський кінний завод був пов’язаний із колонією, і в кінному заводі, як нас запевняли, були англійські жеребці, які коштували аж 20 000 карбованців. Цих коней не виганяють у степ, як інших, і нас не пускають у стайні, щоб побачити їх.